Хіпі. Пауло Коэльо

просимо, осене, хай собі йде старе, жахи минулого, а нове постає.

      З десяток хлопців та дівчат провели в приміщення. Ніхто нічого не казав, і Пауло намагався триматися якомога далі від аргентинця, який це помітив і не нав’язував свого товариства, ні про що не питаючи. Певно, у той момент він розумів: його оцінюють, у хлопця з Бразилії, мабуть, є якісь підозри, та він побачив, що обличчя Пауло, спочатку ніби вкрите тінню, уже знову світилося (можливо, «світилося» було перебільшенням, але принаймні неабияка засмученість кількома хвилинами тому тепер уже зникла).

***

      Людей почали викликати по одному до якогось приміщення, і ніхто не знав, про що там говорилося, бо всі виходили крізь інші двері. Пауло покликали третім.

      За столом сидів прикордонник у формі, який попросив його паспорт і зазирнув до великої картотеки з іменами.

      – Одна з моїх мрій – це відвідати… – почав він, але тут же йому наказали не заважати роботі прикордонника.

      Його серце закалатало швидше, Пауло змагався сам із собою, аби повірити, що осінь прийшла, мертве листя почало опадати і нова людина вже поставала з того, що досі було просто чуттєвим лахміттям.

      Негативні вібрації притягують інші негативні вібрації, тож він спробував заспокоїтися, особливо після того, як помітив, що в прикордонника була сережка у вусі – річ непомислима в будь-якій іншій країні, що він уже звідав. Пауло намагався відволіктися на кімнату, повну документів, на фото королеви й плакат із вітряком. Тоді чоловік простяг бланк, навіть не запитавши, що Пауло збирався робити в Голландії, – йому потрібно було знати тільки, чи в того були гроші на зворотний квиток додому.

      Пауло підписав: він уже знав головну умову подорожі до будь-якої країни й купив страшенно дорогий квиток до Рима, першої точки в Європі, куди він прибув, хоча дата повернення була аж через рік. Він потягся рукою до гаманця, схованого на поясі, готовий це підтвердити, та прикордонник сказав, що не треба, – він лише хотів знати, скільки в Пауло грошей при собі.

      – Близько 1600 доларів. Можливо, трохи більше – я не пам’ятаю, скільки витратив на потяг.

      Він прибув до Європи з 1700 доларами, що заробив як викладач підготовчого відділення театральної школи, яку він відвідував. Найдешевший квиток був до Рима. Прибувши туди, він дізнався, що тамтешні хіпі збиралися зазвичай на площі Іспанії. Він знайшов собі місце для ночівлі в одному парку, харчувався бутербродами й морозивом і міг би зостатися в Римі, бо ж зустрів там одну іспанку з Ґалісії, з якою швидко подружився, і невдовзі вони стали коханцями. Урешті він купив видатний бестселер свого покоління, що точно мав повністю змінити його життя, – «Європа за п’ять доларів на день». За дні, проведені на площі Іспанії, він помітив, що не лише хіпі, але й добропорядні люди, називані «квадратними», читали цю книжку, де був перелік найдешевших готелів та ресторанів, а також найважливіших туристичних цікавинок у кожному місті.

      Отже, він не загубився б в Амстердамі. Пауло вирішив попрямувати до свого першого пункту призначення (другим була площа Пікаділлі