Хранителі. Дин Кунц

у який вона вступає. Невже не знайдеться нікого, хто зміг би полюбити мишку і делікатно обходитися з нею?

      Десь далеко монотонно свистів потяг. Звук його був низьким, холодним і невеселим.

      7

      Ще ніколи Вінс Наско не був такий зайнятий. І щасливий.

      Коли він зателефонував на добре знайомий номер у Лос-Анджелесі, щоб відзвітуватися про успішно виконане завдання в будинку Ярбеків, його відіслали до ще одного таксофону, що виявився між магазином, у якому продавали заморожені йогурти, та рестораном із рибним меню на острові Бальбоа в затоці Ньюпорт.

      Там йому роботу дала та сама жінка із сексуальним дівчачим голосом. Вона розпитувала про вбивства обтічно, щоб на випадок прослуховування ними не зацікавилася поліція, заміняючи небезпечні слова екзотичними евфемізмами, які з точки зору юриспруденції не можна використовувати як докази. Вона телефонувала з іншого, вибраного навмання таксофону, тому шанс на те, що їх можуть прослуховувати, фактично дорівнював нулю. Але у світі, де панує Великий брат, не можна ризикувати.

      У жінки була для нього третя робота за сьогодні.

      Поки Вінс спостерігав за вечірніми машинами, що проїжджали вузькою острівною вулицею, жінка, яку він ніколи не бачив і навіть не знав її імені, дала йому адресу доктора Альберта Гадстона в Лагуна-Біч. Гадстон жив із дружиною та шістнадцятирічним сином. Подружню пару слід було вбити. Але долю хлопця Вінс міг вирішувати самостійно. Якщо нема потреби вбивати його, то й добре. Але якщо він помітить Вінса і зможе стати свідком, то його слід також прибрати.

      – На ваш розсуд, – сказала жінка.

      Вінс уже знав, що вб’є хлопця, позаяк йому більше подобалося вбивати; якщо жертва була юною, то це бадьорило його. Він уже давно не вбивав юних, тому ця перспектива збуджувала.

      – Підкреслюю, що цю роботу слід зробити якнайшвидше, – сказала контактна особа (Вінс божеволів від її дихання під час пауз). – Сьогодні ж це слід завершити. Завтра наші конкуренти знатимуть, що ми хочемо провернути, і будуть нам заважати.

      Вінс знав, що під «конкурентами» вона мала на увазі поліцію. Йому заплатили за вбивство трьох докторів за один день – а він до цього не вбивав докторів, – тому він знав, що їх щось об’єднує і копи зможуть зачепитися за щось, знайшовши Везербі в багажнику свого автомобіля і забиту до смерті Елізабет Ярбек у спальні. Вінс не знав, що їх зв’язувало, бо ніколи не дізнавався нічого про людей, яких йому замовляли, та й не хотів цього. Так було безпечніше. Але копи знайдуть зв’язок між Везербі та Ярбек, а потім і їхній зв’язок з Гадстоном, тому якщо не вбити останнього сьогодні, завтра поліція надасть йому захист.

      Вінс промовив:

      – Хотів уточнити… це слід виконати так само, як і дві інших справи? Вам потрібен почерк?

      Вінс подумав, що, можливо, треба було вщент спалити будинок Гадстона, щоби приховати вбивство.

      – Так. Нам конче потрібен почерк, – сказала жінка. – Такий, як і в інших двох випадках. Ми хочемо, щоб вони знали, що ми