Хранителі. Дин Кунц

бік Місяця. Ти знаєш, що таке депресія, цуцику?

      Покинувши печиво, ретривер устав, підійшов до Трейвіса і пильно зазирнув йому в очі з тією страшнуватою щирістю, як і до цього.

      Зустрівшись поглядом із псом, Трейвіс промовив:

      – Але я не думав про самогубство. По-перше, я виховувався в католицькій родині і, хоч уже давно не відвідував месу, все ж іще досі вірю в Бога. А для католика самогубство – це смертний гріх, як і вбивство. Крім того, я занадто злий і впертий, щоб здатися, як би погано не було.

      Ретривер кліпнув, але не відводив погляд.

      – Я в тому лісі шукав щастя, яке колись спізнав, а потім знайшов тебе.

      Пес гавкнув, наче кажучи: «Добре».

      Трейвіс узяв пса за голову обома руками, нахилив до нього обличчя і промовив:

      – Депресія. Таке відчуття, коли життя стає безглуздим. Хоча звідки псу про це знати? У собак же жодних клопотів, правда? У пса кожен день – це радість. Хлопче, то ти дійсно розумієш, що я говорю? Присягаюся, так воно і є. Але чи не приписую я тобі забагато розуму й інтелекту, навіть для такого дивовижного пса, яким є ти? Ти справді можеш виконувати різні дивовижні трюки, але це не має стосунку до того, що ти розумієш мене.

      Ретривер відвернувся і повернувся до печива. Він схопив пакунок зубами і витрусив двадцять чи тридцять штучок на лінолеум.

      – Почалося, – промовив Трейвіс. – То ти спершу здаєшся напівлюдиною, а вже наступної миті перетворюєшся у звичайного пса із псячими інтересами.

      Але виявилось, що ретривер більше не хотів їсти. Він почав своїм чорним носом випихати печиво на середину кухні, акуратно складаючи його докупи.

      – Що, в біса, відбувається?

      Пес виклав п’ять печив у ряд, який поступово загинався вправо. Потім він поклав шосте печиво, підкреслюючи вигин.

      Спостерігаючи, Трейвіс швидко допив пиво і відкрив другу бляшанку. Він відчував, що воно йому знадобиться.

      Пес на мить затримав погляд на своєму витворі, наче сумніваючись, чи зробив усе як слід. Кілька разів пройшовшись сюди-туди з явно невпевненим виглядом, він нарешті додав ще два печива. Відтак глянув на Трейвіса, а потім – на викладену на підлозі фігуру, і додав дев’яту.

      Трейвіс сьорбнув пива і напружено чекав, що буде далі.

      Труснувши головою і засмучено зітхнувши, пес пішов у дальній куток кімнати й, опустивши голову, встромився мордою в куток. Трейвісу спершу було цікаво, що робиться із псом, а потім до нього дійшло: пес намагається зосередитися. За мить він повернувся і поклав десяте й одинадцяте печива, продовживши ряд.

      У Трейвіса з’явилося передчуття, що зараз трапиться якась важлива річ. На його руках проступили сироти.

      Цього разу пес не розчарував Трейвіса. Золотистий ретривер використав дев’ятнадцять печив, щоб викласти на кухонній підлозі хоч і недоладний, але впізнаваний знак питання, і тепер виразно дивився на Трейвіса.

      Пес наче запитував: «Чому? Чому ти впав у депресію? Чому ти вважаєш, що життя не має сенсу?»

      Без сумніву, ретривер розумів, що Трейвіс йому розповідав. Ну гаразд, можливо,