Боротьба за дитину. Франсуаза Дольто

члена дуже скоро минає завдяки переконанню, що незабаром у них почнуть рости груди. Також для них відсутність або затримка росту молочних залоз часто є драмою. Як і їхня гіпертрофія.

      Хлопчик до двох із половиною років може не помічати статевих відмінностей у дівчаток. Він починає перейматися цим питанням, коли в момент сечовипускання зауважує зміни розміру свого члена. І він відчуває страх ушкодження. Ерекції немає. Чи повернеться вона? Чи втратить він свій ерегований пеніс? Цей страх – лише запізніла проекція первісного страху кастрації.

      Страх кастрації походить від того, що ми несвідомо уявляємо процес поглинання їжі. Це страх подрібнення, розчленування, що фіксується на тому, як «зникають» кінцівки тіла. Єгиптяни замотували руки померлого, щоб той міг потрапити в царство тіней весь. Для того щоб усе єство дитини розвивалося далі, потрібно, щоб вона усвідомлювала цілість свого тіла. Для неї це не зовсім очевидно. Коли їй надягають рукавички, вона не розуміє, куди поділися пальці. Вона більше не може довіритися своїм очам, які для зрячої дитини важать дуже багато. Тож потрібно їй обмацувати пальчики, щоб можна було їх відчути, просовуючи кожен палець у рукавичку. (Часто дитині натягують рукавички, коли вона неуважно зиркає в різні боки.) Так само, коли дитині приміряють взуття, вона рефлекторно підгинає ніжку, немовби її «втратила». Це кошмар продавчинь взуттєвих магазинів. Якщо дитині менше шести років, вона пручається, на неї гримають, мати нервується. Продавчині вдячні мені, коли я кладу край їхнім тортурам, радячи такий спосіб: поставте дитину на колінця, а вже тоді міряйте нове взуття. Дитя більше не бачить своїх ніг, йому цікаве вже щось інше, тоді можна його спокійно взувати.

      Страх кастрації у хлопчика виявляє себе не лише в боязні побачити, як опадає пеніс, а й у побоюванні будь-якого каліцтва, наприклад, втрати пальців. Дівчинка у віці до трьох років, побачивши пеніс хлопчика, може припустити, що теж мала пеніс; вона також боїться втратити частину свого тіла.

      Ніхто ніколи не розв’яже проблеми страху кастрації. З нього виникає наше відчуття смерті. Частинка за частинкою, унаслідок розчленовування, відбувається знищення плоті, аж до повного небуття – частини нашого існування, що називається смертю. Розмови на цю тему заспокоюють.

      У чорношкірих немає такого дорослого, який би не говорив хлопчикові перед ініціацією: «От візьму і відріжу твою цюцюрку». Це частина ритуалів довірливого спілкування. Дитина ні секунди не сприймає цих слів буквально. Але її тішить, що з нею розмовляють про її статевий орган.

      У нас би відразу почали галасувати: «Як таке можна говорити дитині, це її травмує!» Насправді важить, як це сказати. Потрібно промовляти деякі речі «заради сміху». Слова, що тамують відомий кожному хлопчикові страх, насправді мають цілющу силу.

      Хто знає, чому дівчинка, як то кажуть деякі психологи, «підхоплює жіночність» від свого батька, а хлопчик – «мужність» від