Ситуація «нуль», або Побачити Алькор. Володимир Єшкілєв

«макаров» реальний чи травматик?

      – Ясний пень, що реальний.

      – Ніштяк! – оцінила Мармура і знову застрибнула до ванни.

      «От дуська!» – посміхнулася Беконті. Й одразу вирішила, що розповість про все батькові. А також нарешті познайомить його з Мармурою. Раніше вона трошки соромилася цієї дворняжки, але тепер з’ясувалося, що мала5 крутіша, аніж здавалося на перший погляд. А ще в неї гарні віддані очі.

      Глава 5

      – А у вас тут, я бачу, серйозна розборка була, – оцінив Лавр, рахуючи кульові отвори в стінах. – Оця дірка від нарізної зброї, а ця від мисливської рушниці, певно дванадцятого калібру.

      – Абсолютно точно, пане експерте, моя ІЖ-43, куля типу «дьябло», – почув він голос за спиною. – Можете, якщо є настрій, її звідти виколупати і переконатися. Три сантиметри правіше і я розніс би вражу голову. Як ту гарбузяку! Проте, все йдно, мені за цей постріл не стидно!

      Голос, як виявилося, належав огрядному добродієві у зеленому светрі. Його ретельно розчесане сивувате волосся було розкладено на плечах, як в акторів, які грають лицарів-тамплієрів у костюмованих фільмах.

      – Дозвольте відрекомендувати себе: граф Свіритень-Сопатенко з Дому Грабянок, охрещений був Михайлом, – добродій, незважаючи на гучний титул, вельми демократично простягнув Лаврові руку.

      Лавр потиснув його теплу шерехату долоню і назвав себе.

      – Грінченко? – перепитав Свіритень. – У розрядних книгах харківського дворянства були якісь Грінченки, з козацьких старшин Гадяцького полку, якщо правильно пам’ятаю. Це раптом не ваші предки? Я знав…

      – Не відволікайте офіцера від роботи, – обірвав його брат Олександр. – А то з тими вашими родоводами ми до ранку не закінчимо.

      – Любий брате, не сваріть мене, – Свіритень спробував обійняти старого, але той ухилився.

      – Я буду вас сварити, брате, буду, – проскрипів доглядач. – Ви з’являєтеся тут без виклику, заважаєте експертизі… Зрештою, ви називаєте сторонній людині своє прізвище. Дощ іде![11]

      – Іде дощ, іде! – безжурно розсміявся граф. – Я, брате, маю право публічно визнавати себе вільним муляром. Це вашого прізвища або його (він тицьнув на Корецького товстим пальцем) я не маю права називати за жодних обставин. А я ж, перепрошую, ваших прізвищ і не назвав, чого ж це ви на мене наїжджаєте, любий брате, як трактор на хом’ячка.

      – То ви один із тих мисливців, які відбили напад? – поцікавився Лавр.

      – Так. Ми з братом Володимиром дали їм прочухана.

      – Володимир стріляв із нарізної зброї?

11

Дощ іде! – стародавнє масонське «тривожне слово», яке означає, що поряд присутні сторонні (профани) і є небезпека розкриття масонської таємниці.