Ситуація «нуль», або Побачити Алькор. Володимир Єшкілєв

всіх, ураховуючи смаки споживачів телевізійного мила, або працювати виключно на рафіновану аудиторію, або ж закладати до своїх творів потенціал їхнього прочитання на кількох рівнях.

      Володимир Єшкілєв, як ми знаємо, завжди вибирає останній з цих варіантів. Ще з часів написання свого першого великого твору «Адепт» він будує простір романів так, що їх можна читати не лише як пригодницькі історії, але й як інтелектуальну літературу.

      До того ж різні читачі сприймають історії, розказані Єшкілєвим, по-різному. Декого тішить напружена сюжетна динаміка, що не стомлює довгими описами й авторськими відступами, інші шукають закодовані в тексті конспіративні шаради. А ще інші знаходять у його романах поєднання простого і складного, знайомого і таємного, очевидного і скандального.

      Роман «Ситуація “нуль”» – не виключення. На першому рівні прочитання це сюжетно вивірений детектив, де шанувальники жанру знайдуть і багатоступеневу слідчу інтригу, і пошуки засланого «крота», і загадкових охоронців масонського храму. На другому рівні відкриється складна картина протистояння в сучасній Україні таємних орденів, невидима діяльність яких тісно переплетена з великою політикою та великими грошима. А на третьому літературні гурмани посмакують історією про Машину Проклять. Історією, в якій відчувається інтелектуальна гра в стилі Еко та Борхеса.

      Автор населив роман знаковими персонажами. У ньому на рівних діють як сучасні підлітки, що виросли в спальних районах і промислових зонах, так і представники тієї частини суспільства, яку у нас прийнято вважати «вищим світом». Автор наче хоче переконати нас, що в теперішній Україні «низ» і «верх» є позиціями умовними. Усі варяться в одному казані, який пахне відьмацькими настоями.

      Перший варіант цього роману – під назвою «Побачити Алькор» – вийшов друком у 2011 році і викликав неабияке зацікавлення читачів. Критики ж сконцентрувалися переважно на тому, наскільки правдиво автор зобразив життя та ритуальний побут сучасних українських масонів. З іншого боку, подейкують, буцім самі «вільні муляри» стурбовані тим, що автор розкрив тіньові аспекти їхньої діяльності, паролі та ритуальні формули.

      У середовищі конспірологів та окультистів історія, розказана Володимиром Єшкілєвим, є актуальною темою для обговорення. Видання «Ситуації “нуль”» ураховує інтерес читацької аудиторії та представляє нову авторську редакцію, виправлену та доповнену.

      Єшкілєв ніби перекидає місток між невідбутими в українській літературі 80-ми роками з їхнім невблаганним тяжінням до суміші містики та кафкіанства і сучасністю, коли світова література повертається до свого первісного призначення – до розповідання цікавих історій, не обтяжених лабіринтами філології. І цей місток не здається хитким. Аж ніяк.

Надія Дутчак* * *

      Двоє усамітнилися на темній терасі. Там, де музика не заважала розмові. Він і вона. Холодне повітря, яке приніс східний вітер, підносилося над ними кришталевою призмою. Збільшені нею зірки стали яскравішими, блискучішими. Невідома оптична ілюзія видовжила їхні промінчики.

      – Це Велика Ведмедиця? – вона закинула голову, її вушка зі срібними сережками вистрибнули з-під глянцевих крил зачіски.

      – Так, – погодився він, з нехіттю відриваючи погляд від цих вушок. – Ursa Major.

      – Послухай, Головастику, не треба щомиті грузити мене своєю ерудицією. Я й так почуваюся тупою біксою з рекламного кліпу…

      – Тобі не холодно? – він поклав руку на її голе плече. Шкіра здалася йому ледь теплою.

      – Ні. А назви цих зірок ти теж знаєш?

      – Деяких.

      – Ота, на хвості Ведмедиці…

      – …Алькаїд.

      – Я правильно зрозуміла?

      – Так. Однофамілиця відомої організації. У перекладі з арабської «основа».

      – А та, що поряд?

      – Це подвійна зоря. Яскравіша – Міцар, а маленька біля неї – Алькор.

      – Я бачу лише одну.

      – Є легенда, що вавилонські володарі цією зорею тестували кандидатів у царські лучники: брали лише тих, кому вдавалося побачити Алькор.

      – Мене кинули б, – хрипло розсміялася вона. – А далі?

      – Наступна на «хвості» – Аліот, потім – Мегрец, а напроти неї – Мірак.

      – Смішні назви, – вона відвела погляд від небесного склепіння. – А оця Алькаїд… Вона, напевно, зірка – покровителька терористів?

      – Не чув про таке.

      – А я хотіла б мати зірку-покровительку.

      – Ти ж не терористка.

      – Невже?

      Він стиснув її руку і спробував подивитися їй в очі. Вона ж примружилася у напрямку Оріона.

      – Не кажи зайвого, – він спробував додати до свого голосу трошки металу. – Ти перебрала віскі.

      – Ага. Чогось такого. І я зовсім не терористка. Ну зовсім ні. Я просто кончена п’яна тупа спортсменка.

      – Ти не кончена і не тупа.

      – Лише