Розфарбований птах. Ежи Косинский

дивними таємничими справами, про які навіть Марта воліла не говорити. Коли вона нарешті з’явилася знову, її голова блищала, мов змащена олією сливка. Далі на нас чекала неймовірна вистава. Змія застигла, і лише повільне тремтіння охоплювало її скручене кільцями тіло. Потім вона без поспіху вилізла зі своєї шкіри, одразу якось схуднувши та помолодшавши на виду. Вона більше не розмахувала язиком і, схоже, чекала, поки нова шкіра затвердіє. Стара напівпрозора оболонка лежала поруч, і нею вже маршували зухвалі мухи. Марта шанобливо підняла шкіру і заховала її в таємне місце. Вона володіла чудодійними лікувальними властивостями, але бабусенція сказала, що я замалий, щоб це зрозуміти.

      Ми з Мартою зачудовано спостерігали за цими метаморфозами. Вона розповіла мені, що душі людей так само покидають тіла і летять до Господніх ніг. Після цієї довгої подорожі Бог бере їх Своїми теплими руками, оживляє Своїм диханням, а потім або перетворює на святих янголів, або кидає в пекло, де їх вічно мучитимуть вогнем.

      До хатинки часто навідувалася маленька руда білочка. Пообідавши, вона витанцьовувала на подвір’ї, розмахувала хвостом, тихенько пищала, крутилася, стрибала і лякала курчат та голубів.

      Білочка щодня приходила в гості, сиділа в мене на плечі, цілувала вуха, шию та щоки і легенько посмикувала за волосся. Награвшись, вона тікала, повертаючись до лісу полями.

      Якось я почув голоси й побіг до сусіднього пагорба. Заховавшись у кущах, я нажахано побачив, що якісь сільські хлопці женуться за моєю білочкою полем. Несамовито тікаючи, вона намагалася дістатися до схованки в лісі. Хлопчаки кидали перед нею каміння, щоб відрізати шлях до дерев. Крихітне створіння втрачало сили, стрибки робилися коротшими й повільнішими. Урешті-решт діти схопили тваринку, але вона хоробро продовжувала борсатися й кусатися. Тоді діти, схилившись над своєю здобиччю, вилили на неї щось із бляшанки. Відчуваючи, що зараз станеться щось жахливе, я розпачливо намагався вигадати, як врятувати свого маленького друга. Але було вже запізно.

      Один із хлопчиків дістав із бляшанки, що висіла в нього за плечем, вуглинку і доторкнувся нею до білочки. Потім він кинув тваринку на землю, де вона відразу ж зайнялася полум’ям. Із вереском, від якого в мене перехопило подих, вона підстрибнула вгору, наче намагаючись врятуватися від вогню. Полум’я поглинуло її – тільки пухнастий хвіст звивався ще якусь мить. Маленьке тільце, від якого піднімався дим, покотилося землею і незабаром застигло. Хлопчики продовжували дивитися, регочучи і тицяючи його палкою.

      Після смерті мого друга я більше не мав на кого чекати вранці. Я розповів Марті, що сталося, але, схоже, вона не зрозуміла. Пробурмотіла щось собі під ніс, помолилася і таємними чарами замовила господарство від смерті, що, як вона переконувала, причаїлася зовсім близько і намагалась увійти.

      Марта захворіла. Вона жалілася на гострий біль під ребрами, там, де б’ється навіки ув’язнене в клітці серце. Розповідала мені, що Бог чи диявол наслали на неї хворобу,