Розфарбований птах. Ежи Косинский

з боку німців.

      Села цього регіону століттями залишалися забутими Богом і людьми. Неприступні й віддалені від міст, вони існували на задвірках Східної Європи. Там не було шкіл і шпиталів, туди не постачали струм і проклали лише кілька брукованих доріг та мостів. Люди жили невеличкими поселеннями, так само як їхні пращури. Селяни поколіннями володіли річками, лісами й озерами. Єдиним законом була одвічна перевага сильнішого й заможнішого над слабшим та біднішим. Розділених католицькими та православними обрядами людей поєднували тільки безмежні забобони й незліченні хвороби, від яких однаково страждали і люди, і тварини.

      Селяни невипадково були неосвічені та брутальні. Землі тут були неродючі, а клімат жорстокий. Річки, де майже не було риби, часто затоплювали пасовиська і поля, перетворюючи їх на болота. Просторі заболочені території та трясовини вгризалися в ці землі, а в густих лісах звично знаходили собі притулок зграї заколотників і злочинців.

      Німецька окупація цієї частини країни лише посилила її вбогість та відсталість. Селянам доводилося віддавати значну частину мізерного врожаю регулярній армії та партизанам. Якщо хтось відмовлявся це робити, каральні рейди перетворювали села на жеврійні руїни.

      Я жив у Мартиній хатинці, сподіваючись, що батьки ось-ось заберуть мене додому. Сльози не допомагали, і Марта не звертала уваги на мої рюмсання.

      Вона була стара й завжди така згорблена, наче збиралася переломитися навпіл, але не могла. Її довге, ніколи не зачесане волосся сплуталося в незліченну кількість товстих кіс, які неможливо було розплести. Вона називала їх ковтунами. Диявольські сили оселилися в тих ковтунах, сплутуючи їх та змушуючи її старішати.

      Вона сновигала туди-сюди, спираючись на шишкуватий ціпок, і бурмотіла щось незрозумілою мені мовою. Її маленьке висохле личко вкривало павутиння зморщок, а шкіра була червонувато-брунатна, наче перепечене яблуко. Її худорляве тіло постійно здригалося, немов усередині дмухав вітер, пальці на кістлявих руках із покрученими хворобою суглобами завжди тремтіли, а голова на довгій хирлявій шиї смикалася в усі боки.

      Бачила Марта погано. Вона глипала на світ крізь крихітні щілинки під густими бровами. Її повіки скидалися на борозни в глибоко зораній землі. З кутиків очей завжди сочилися сльози та проторованими доріжками стікали донизу, де змішувалися з липкими нитками, що звисали з носа, і пінистою слиною на губах. Стара була схожа на сіро-зелений наскрізь гнилий гриб-дощовик, що чекає на останній порив вітру, щоб вибухнути зсередини чорним сухим тліном.

      Спочатку я боявся її і заплющував очі, коли вона наближалася. Відчував лише огидний сморід її тіла. Вона завжди спала вбраною. Казала, що одяг – найкращий захист від численних хвороб, які заносить до кімнати свіже повітря.

      Марта стверджувала, що для того, щоб залишатися здоровим, слід митися не частіше, ніж двічі на рік, на Різдво та Великдень, та навіть тоді не варто докладати надмірних зусиль чи роздягатися. Гарячою водою вона користувалася