Червоний Дракон. Томас Харрис

апперцептивний тест31. Сидів, мов той Чеширський кіт, усе чекав, доки дійде справа до «MF 13». Ха! Перепрошую, я весь час забуваю, що ви не належите до кола утаємничених. Це картинка, де жінка лежить у ліжку, а на передньому плані – чоловік. Передбачалося, що я маю уникати сексуальної інтерпретації. Я розсміявся. А він набундючився й розповів усім, що я відкараскався від тюрми за рахунок синдрому Ґанзера32, – та не зважайте, суцільна нудота.

      – У вас з’явиться доступ до діафільмів із бібліотеки Асоціації адвокатів.

      – Не думаю, що ви мені дістанете те, що я хочу.

      – Спробуйте.

      – У мене й так є що читати.

      – Ви зможете поглянути на матеріали цієї справи. Ось вам ще одна причина.

      – Та що ви кажете.

      – Гадав, вам буде цікаво дізнатися, чи ви розумніші за людину, яку я шукаю.

      – То за цією логікою ви гадаєте, що розумніші за мене, оскільки піймали мене.

      – Ні. Я знаю, що не розумніший за вас.

      – То як ви мене піймали, Вілле?

      – У вас були слабкі місця.

      – Які слабкі місця?

      – Пристрасть. І ви божевільний.

      – Ви дуже засмаглий, Вілле.

      Ґрем не відповів.

      – Руки огрубілі. Більше не схожі на руки копа. Цей лосьйон після гоління могла вибрати хіба що дитина. Там на пляшці такий кораблик, правда?

      Доктор Лектер майже не тримає голову прямо. Він схиляє її набік, коли ставить питання, наче загвинчує вам в обличчя свердло цікавості. Тиша, потім Лектер продовжує:

      – Не думайте, що мене вийде переконати, потураючи моїм інтелектуальним амбіціям.

      – Я й не думаю, що зможу вас переконати. Ви або візьметеся за справу, або ні. У будь-якому разі, над нею вже працює доктор Блум, а він найбільш…

      – Матеріали у вас із собою?

      – Так.

      – І фотографії?

      – Так.

      – Залишите їх мені, може, я перегляну.

      – Ні.

      – Вам часто сняться сни, Вілле?

      – До побачення, докторе Лектер.

      – Ви ще не пригрозили забрати в мене книжки.

      Ґрем пішов геть.

      – Гаразд, лишайте матеріали. Я поділюся своєю думкою.

      Ґрему ледве вдалося втиснути неповну теку у висувну тацю. Лектер потягнув її до себе.

      – Там згори підсумок. Можете просто зараз прочитати, – сказав Ґрем.

      – Ви не проти, якщо я читатиму на самоті? Дайте мені годину.

      Ґрем чекав на пошарпаній пластиковій канапі в непривітній кімнаті для персоналу. Раз у раз по каву заходили санітари. Він із ними не розмовляв. Він дивився на дрібні предмети в кімнаті й радів, що чітко тримає фокус. Двічі довелося йти в туалет. Тіло оніміло.

      Наглядач знову запустив його в блок підвищеної безпеки.

      Лектер сидів за своїм столом, погляд туманився думками. Ґрем знав, що майже всю годину доктор роздивлявся фотографії.

      – Це дуже сором’язливий хлопчик, Вілле. Хотів би я з ним познайомитися… Ви не розглядали такої можливості, що він має фізичні вади? Або вважає, що має фізичні вади?

      – Дзеркала.

      – Так.

31

Тест для виявлення особливостей реагування на соціальне середовище.

32

Рідкісний дисоціативний розлад, коли пацієнт не може правильно відповідати на запитання чи виконувати завдання.