Антирак. Новий спосіб життя. Давид Серван-Шрейбер

тримають оборону всю осінь. Попри їхній героїзм, сили нерівні, тому перемога нацистів здається справою часу. І от генерал Георгій Жуков повністю змінює стратегію.

      Замість того щоб продовжити лобові сутички, у яких немає жодних шансів на перемогу, він перекидає залишки свого війська в тил загарбникам, де розміщені підрозділи, що відповідають за постачання німецьких військ. Румуни та італійці в цих підрозділах менш дисципліновані й завзяті, тому вони недовго чинять опір. За кілька днів Жуков змінює, здавалося б, невідворотний хід подій у битві під Сталінградом. Щойно лінії постачання були перекриті, Шоста армія генерала Паулюса вже не могла вести бої та здалася в полон.

      У лютому 1943 року німецький наступ захлинувся, війська Вермахту були відкинуті назад. Сталінград став поворотним пунктом у Другій світовій війні. Він ознаменував початок відступу нацистського раку в усій Європі.

      Військові добре знають про стратегічну важливість постачання армій на фронті. А от застосування цієї стратегії в лікуванні раку протягом тривалого часу дослідники вважали безглуздістю. Тож, може, не випадково така думка зародилася спочатку в голові військового хірурга.

      Інтуїція військово-морського хірурга

      У 1960-х роках медику американського військово-морського флоту, докторові Джуді Фолкману доручили придумати спосіб консервування запасів свіжої крові, потрібної для хірургічних операцій під час багатомісячних морських походів на перших атомних авіаносцях. Щоб випробувати систему консервування, Фолкман здійснив експеримент, прагнучи дізнатися, чи збережена в такий спосіб кров відповідатиме потребам невеликого живого організму. Він випробував її in vitro на ізольованій під скляним ковпаком щитоподібній залозі кролика й переконався, що збережена кров відповідає належній кондиції. Тоді постало запитання: чи зможе його система так само спрацювати з клітинами, що швидко розмножуються, як це відбувається у випадку із процесом загоювання? Щоб у цьому переконатися, Фолкман ввів в ізольовану щитоподібну залозу кролика ракові клітини, відомі своїм швидким розмножувальним циклом. На нього чекав великий сюрприз.

      Справді, введені ракові клітини розвинулися в пухлини, але жодна з них не була більша за булавкову головку. Спочатку Фолкман подумав, що ці клітини мертві. Однак коли він знову ввів їх уже мишам, клітини швидко розвивалися в масивні смертоносні пухлини. Яка ж різниця між щитоподібною залозою кролика in vitro та живими мишами? Одна різниця одразу впала Фолкманові в око: пухлини, що розвинулися в мишей, повністю пронизані кровоносними судинами. Пухлини у щитоподібній залозі, ізольованій під скляним ковпаком, таких судин не мали. Це спостереження привело до можливого висновку, що ракова пухлина просто не може рости, якщо їй не вдається використати на свою користь кровоносні судини.

      Одержимий цим здогадом, Фолкман знаходить цілу низку підтверджень у своїй хірургічній практиці. Ракові пухлини, які він оперує, завжди мають одну й ту саму ознаку: вони рясно змережані кровоносними судинами,