Шопоголік. Софи Кинселла

– відповідаю я, з діловим виглядом витягаючи записника.

      Учора в нас була нарада щодо обкладинки, і ми спинилися на темі для номера «Інвестиційний портфель: досягти балансу». Доки ви ще не поснули з нудьги, дозвольте додати: минулого місяця на обкладинці було написано «Депозитні рахунки: перевірити все».

      Чому б нам хоч раз натомість не перевірити засоби для засмаги? Але грець із ним.

      – Я шукаю зображення терезів, – читаю я зі свого переліку. – Або канатохідців, одноколісних велосипедів…

      – Щось про утримання рівноваги, – говорить Пол. – Без проблем. Хочете кави?

      – Так, будь ласка, – я всміхаюся і спираюся на спинку крісла. Розумієте, про що я? Тут так добре. І мені платять за те, що я сиджу на цьому кріслі й нічогісінько не роблю.

      За кілька хвилин з’являється Еллі, разом із Полом, і я здивовано розглядаю її. Вона має справді вишуканий вигляд, у бузковому костюмі й на високих підборах.

      – Отож плавці, човни або європейські пейзажі, – говорить їй Пол.

      – Саме так, – каже Еллі й опускається на крісло біля мене.

      – Спробую вгадати, – кажу я. – Щось про те, як коливається валютний курс.

      – Десь так, – відповідає Еллі. – А дослівно: «Європа – потоне чи спливе?» Вона промовляє це страшенно драматично, і ми з Полом гигикаємо. Коли він іде, я пильно її оглядаю.

      – Ти чого сьогодні така ділова?

      – Я завжди страшенно ділова, – парирує вона. – Ти ж знаєш.

      Пол уже котить до нас навантажений слайдами візок, і вона дивиться на них.

      – Це тобі чи мені?

      Вона уникає розмови. Що відбувається?

      – Збираєшся на співбесіду? – раптом здогадуюся я. Вона дивиться на мене, у неї спалахують щоки, і вона витягає з візка стосик слайдів.

      – Циркачі, – говорить вона. – Жонглери. Це те, що тобі потрібно?

      – Еллі! У тебе співбесіда? Скажи мені!

      На якусь мить западає тиша. Еллі дивиться вниз, на стіл, потім підводить погляд.

      – Так, – зізнається вона і кусає губи. – Але…

      – Це ж просто чудесно! – вигукую я, і на нас дивляться двійко охайних дівчаток із кутка. – Куди? – питаю я вже спокійніше. – У «Космо», правда ж?

      Нас перериває Пол, приносить чашечку кави і ставить перед Еллі. – Плавці скоро прибудуть, – говорить він, відтак з усмішкою йде від нас.

      – Із ким співбесіда? – перепитую я. Еллі розсилає інтерв’ю на стільки робіт, що я не можу за ними встежити.

      – У «Ветербіз», – каже вона, і обличчя в неї яскраво спалахує.

      – «Ветербіз Інвестментс»? – Вона злегка киває, а я здивовано підіймаю брови. Навіщо їй влаштовуватись у «Ветербіз Інвестментс»? – У них є якась корпоративна газета чи що?

      – Я не журналістом улаштовуюсь, – каже вона тихо. – Я подала резюме на посаду фондового менеджера.

      – Що? – вражено перепитую я.

      Я знаю, подруги мають підтримувати одна одну у важливих рішеннях, і все таке. Але даруйте, фондовий