Матусин оберіг. Светлана Талан

потім хотів сісти на стілець, щоб роззутися, але впав на підлогу і виматюкався. Дівчинка дивилася на нього з німим докором: батько знову був п’яний як чіп.

      – Не дивись на мене очима Яни, – розібрала вона з його нечіткої мови.

      Сльози бризнули з дитячих очей, і дівчинка побігла у свою кімнату. Олеся довго й невтішно плакала, укрившись ковдрою з головою, а потім не могла заснути – боялася п’яного батька. Вона чула, як він пішов на кухню, натикаючись на меблі, щось бубонів собі під ніс, потім було чути, як упала на підлогу каструля, і батько довго матюкався. Уже й небо засвітилося зорями, а дівчинка не спала. Лише за північ вона забулась у тривожному сні…

      Олеся мала намір прокинутися рано, щоб застати вдома тата й нагадати йому про обіцянку не пиячити, але коли розплющила очі, уже високо піднялося сонце і батька вдома не було. Дівчинка зайшла на кухню. На підлозі у великій плямі супу лежала каструля, яку впустив батько. Вона все прибрала, посмажила яєчню, без апетиту поїла й пішла до Ніни.

      До будинку подружки Олеся не заходила – покликала її з вулиці. Ніна вибігла босоніж, заспана й нечесана.

      – Ти чому так рано? – протерши очі, запитала вона. – Не спиться?

      – Поспиш тут! – сказала Олеся. – Татко знову напився.

      – Ну то й що? Мої щодня п’ють, і я вже звикла. Тебе батько сп’яну не бив?

      – Що?! – Олеся здивовано поглянула на Ніну. – Бив?

      – П’яні завжди б’ються, – спокійно пояснила Ніна. – Мені дістається, якщо потраплю під гарячу руку й не встигну з дому вибігти. Особливо батько звіріє. Знаєш, які в мене бувають синці?

      – Я бачила, але ж ти казала, що впала з гойдалки й забилася.

      – А що я мала казати? Що мої батьки, алкаші, дубасять мене? – посміхнулася Ніна. – Соромно таке розповідати. Якщо твій тебе не гамселить, то вже добре.

      – Гроші проп’є. За що житимемо?

      – А ти не знаєш, де їх узяти? – Ніна хитрувато примружила очі.

      – Ні.

      – Дурненька! Коли нажереться до всирачки й засне, то понишпори в кишенях, витруси все, що там лишилося.

      – А… Якщо дізнається, що я вкрала? – розгублено промовила Олеся.

      – Дізнається? – засміялася Ніна. – Та наступного дня п’яниці вже нічого не пам’ятатимуть!

      – Навіть не знаю, – стенула плечима Олеся. – Я ніколи нічого не крала.

      – Та хіба то крадіжка? Ти візьмеш гроші, щоб було чим його годувати, коли вийде із запою. Тоді ще дякувати тобі буде! Ось побачиш!

      Олеся задумалася. Можна було погодитися з Ніною, бо якщо батько й надалі пиячитиме, то дійсно проп’є всі гроші, але як узяти чуже? Стати крадійкою?

      – Чого так скисла? – Ніна штовхнула подругу під бік. – Ходімо десь погуляємо! Ось тільки шльопки вдягну!

      Того вечора батько знову напився. Він плакав, пригортаючи до себе доньку:

      – Лесько, як мені тепер жити? Чому так сталося? Сироти ми з тобою, сироти! Пробач свого непутящого батька. Я – свиня! А ти… Ти в мене розумниця. Ось тільки погано, що ти на Яну схожа. Викапана