Іван Мазепа. Тетяна Таїрова-Яковлєва

1999—2000. № 4—5. – С. 407.

      47

      Цей факт про те, що друга дочка С. Половця була у шлюбі за П. Дорошенком, наводить американський дослідник козацької генеалогії Г. Гаєцький. У новітній праці про старшинські роди В. Кривошеї говориться тільки про двох дружин (дочки Яненка-Хмельницького та Єропкиної). В. Степанков говорить про трьох дружин, не називаючи їх поіменно. Тому вважаю, що дані Г. Гаєцького достовірні. – G. Gajecki. The Cossack Administration of the Hetmanate. Harvard, 1978. V. 2. P 571.

      48

      Лист Жана Балюза про Мазепу. // Мацьків Т. Іван Мазепа в західньоєвропейських джерелах. К.-Полтава, 1995. С. 105.

      49

      Мається на увазі перша перемога Б. Хмельницкого над поляками у травні 1648 р.

      50

      «для своєї росторопності и цекавости». – Величко С. Летопись. Т. II. С. 342.

      51

      Щоденник польського посольства, 27 серпня 1672 року. – Pisma do wieku J. Sobieskiego. T. II. N 425. S. 1100.

      52

      Сіверянський літопис. 2003. № 5—6. Док. № 6. С. 18. У Ю. Мицика ця польська звістка помилково датована 1669 роком, хоча вона, мабуть, відноситься до 1672 р.

      53

      Акты ЮЗР. Т. XI. № 68. С. 231.

      54

      Тобто з перекладачем.

      55

      Синбирский сборник. Малороссийские дела. № 13. С. 12—13.

      56

      Акты ЮЗР. Т. XII. N 112. C. 332.

      57

      Там же. № 133. С. 425.

      58

      Акты ЮЗР. Т. XI. № 151. С. 508.

      59

      Диким полем називали величезні незаселені простори, що лежали на південь від кордону Кам’янець—Винниця—Умань аж до Криму. Ці поля зазвичай були місцем здобичі вільних козаків і татарських чамбулів.

      60

      «Расспрос» Мазепи в Москві. – Акты ЮЗР. Т. XI. № 170. С. 561—562.

      61

      Синбирский сборник. Т. 1. М., 1844. С. 212.

      62

      «Расспрос» Мазепи в Москві. – Акты ЮЗР. Т. XI. № 170. С. 558—559.

      63

      Детальніше про цей див: Таирова-Яковлева Т. Г. К биографии автора казацкой летописи Самойла Величко. // Studia Slavica et Balcanica. 2016. № 2 – C. 76— 88.

      64

      Втім, далі Величко наводить явно неправдиві дані, що нібито Мазепа провів у кандалах «несколько лет» і був відпущений запорожцями тільки після довгого умовляння Самойловича і після виплати їм відкупного. Тут позначається та неприязнь, яку Величко відчував до Мазепи, що став винуватцем його полонення і безславного закінчення кар’єри. До того ж Величко писав у роки, коли ім’я Мазепи знаходилося під найсуворішою забороною й анафемою. Звідси – прагнення додати принизливі для Мазепи деталі, а з іншого боку – показати, що той був усім зобов’язаний Самойловичу. (Величко С. Летопись. Т. II. С. 341—342).

      65

      Акты ЮЗР. Т. XI. № 151. С. 496—498.

      66

      Собрание государственых грамот и договоров (далі —СГГИД). – Ч. IV. № 96. С. 315—316.

      67

      Сам Г. Г. Ромодановський у своїй відписці до царя не вдається до таких подробиць. Але ось його офіцер Є. Буличов, прибувши в Москву, дав детальний звіт про те, як йшли справи з видачею Мазепи. – Акты ЮЗР. Т. XI. № 174. С. 590—591.

      68

      Лист І. Сіркы гетьману