Іван Мазепа. Тетяна Таїрова-Яковлєва

по відношенню до українських земель. Але, протидіючи цим задумам, треба було остерігатися образити князя, натякнувши, що той зробив стратегічну помилку.

      Станіслав Ян Яблоновський

      Умови Коломацьких статей суворо забороняли вступ у правобережні землі і контакти з поляками. Мазепі, виконуючи наказ, доводилося обмежувати всі зносини з іншим берегом Дніпра, що було непросто через велику кількість у старшини сімейних зв’язків на Правобережжі. Так, до полковника миргородського Апостола приїжджав його тесть Василь Іскрицький і пробув у зятя шість замість дозволених трьох днів. Дядько генерального обозного Василя Борковського, приїхавши з польських земель до племінника, передав Мазепі в лютому 1688 року лист польського воєначальника С. Яблоновського218. Гетьман негайно послав копії листа Голіцину і царям.

      Поляки продовжували уважно стежити за ситуацією на Лівобережжі. Під час будівництва Новобогородицької фортеці в табір Мазепи (де був і російський воєвода Л. Неплюєв) знову прибуває посланець Яблоновського219. Посилення польської активності проходило на тлі контактів гетьмана правобережних козаків Могили (на службі в польського короля) із запорожцями. Перехопивши один з листів Могили, Мазепа повідомляв Голіцину, що той у своєму посланні обіцяв низовикам «королевскую отеческую милость»220. Восени 1688 року гетьман мав уже попередження, що запорожці чекали приходу до себе на допомогу Могили й фастівського полковника Палія. Правда, Мазепа не без зловтіхи відзначав, що в Січі немає кормів для коней і мало хліба, і правобережним козакам довго по зимі до них добиратися. Тому він і робив висновок: «…суєтна і дармова у тій справі надія запорожців»221.

      Семен Палій

      Активність поляків стає особливо зрозумілою, якщо врахувати, що серед правобережних козаків почався черговий розкол і новоявлений претендент на булаву – Семен Палій – вів переговори з татарами, сподіваючись на зовнішню підтримку222. Одночасно Палій писав до Івана Степановича, посилаючись на сварку з поляками, щоб той дозволив піти до нього на службу й перейти на Лівобережжі223. Протистояння Мазепа – Палій стане чи не основним для Гетьманщини в роки Північної війни. Але вже тоді, у кінці 80-х, Іван Степанович недолюблював майбутнього «народного героя». «Зело предо мною унижаетца», відзначав він з презирством. До того ж гетьман підозрював Палія в брехні й із долею зарозумілості попереджав Голіцина, що якщо полковник не захоче «под мой регимент прийти», то «пойдет к противной руке неприятельской», т. е. до татарської224.

      В існуванні «пропольського» й «прокримського» таборів, по суті, не було нічого нового. Але Мазепа з тривогою стежив за подіями на Правобережжі.

      Підозри Мазепи відносно планів поляків були обґрунтованими. У листопаді 1688 року, не наважуючись писати про це Голіцину, гетьман представив Шакловитому,

218

Там же. № 19. С. 112.

219

Там же. № 79. С. 202—203.

220

Там же. № 83. С. 213.

221

Там же. № 107. С. 259.

222

Там же. С. 214.

223

Там же. № 117. С. 275—276.

224

Там же. № 106. С. 257.