Название | Куля для вовкулаки |
---|---|
Автор произведения | Юрій Сорока |
Жанр | Исторические детективы |
Серия | Ретророман |
Издательство | Исторические детективы |
Год выпуска | 2018 |
isbn | 978-966-03-7113-2, 978-966-03-8232-9 |
Обух розпочав поєдинок традиційно. Зайняв позицію, ледь зігнувши ноги в колінах, і виписав карабелою14 кілька «вісімок» у повітрі. Але як зашипіло повітря, що його розрізало жадібне до крові Паливоди лезо! Воно не просто шипіло, воно гуділо, іскрилось! А сама думка про те, що може відбутись, пригнічувала…
Чи мала пригнічувати?
Семен мужньо витримав прозорі натяки супротивника і зайняв свою позицію. І це не була роль цапа-відбувайла. Він першим розпочав поєдинок.
Двобій був гідним того, аби на нього подивитись. І про це, чорт забирай, міг сказати кожен, хто розумівся на фехтуванні! Збоку все виглядало так, ніби тулуб Семена раптово став гнучким і надзвичайно рухливим. Дійство стало схожим на дивну чудасію – коли один із бійців, використовуючи перевагу у фізичній силі, все підсипав і підсипав ударів, важких, із широким замахом, другий перетворився на власну тінь. Він вигинався і не бив у відповідь, ні! Він викидав озброєну руку таким чином, що захоплені глядачі не могли збагнути, як він це чинить. Одне могли сказати глядачі – коли Обух надривався і втрачав наснагу, його супротивник перетворився на щось подібне до деревця, яке терзають удари вітру. Лише невеличкий замах, і елмань шаблі Семена Паливоди ставала у противагу з важким руків’ям, а далі свою справу робило земне тяжіння й інерція – його клинок набирав шаленої швидкості й відбивав удар, який здавався роковим.
Раз і вдруге.
Семен гнучко вигинався, а ліва його рука, невимушено закладена за спину, лише додавала завзяття Обуху, який нічого не міг удіяти з супротивником. Вона, ця рука, немов насміхалась над Обухом. Мовляв – поглянь, я зайва, мені не потрібно балансувати й берегтись від непевного кроку. Тебе буде побито однією рукою!
Бій тривав близько десяти хвилин, а натовп шаленів від збудження. І поволі настрої в ньому почали перехилятись на бік Паливоди. На превеликий жаль, Обух не був знайомий з азами фехтування карабелою так, як був знайомий з цим питанням Семен. Поза всяким сумнівом, козарлюга пройшов десятки битв, багаторазово бився смертним боєм і досягав перемоги.
Але робив це завдяки фізичній силі, не вмінню.
Тож дуже швидко зрозумів, що пиху з нього ось-ось буде збито. І від того лютував ще більше. І не дамаська шабля, яку поставив на кін і мав утратити, була предметом його люті. Лише авторитет безкомпромісного рубаки, що його мав досі у братчиків. Це дорожче за шаблю. А Семен, оцінюючи всі фізичні можливості супротивника перед бійкою, ще тоді резюмував – надто важка щелепа й низьке чоло не йдуть тому на користь. Такі риси обличчя є свідоцтвом повільної вдачі. А швидкість для фехтувальника куди важливіша, ніж сила рук і широкі груди. Під час чергового випаду він вибив шаблю з руки Обуха і, намагаючись бути педантичним, торкнувся його плеча самим вістрям. Миттєво спітніле плече противника було пофарбовано червоним.
– Усе, панове! – гучно
14
Карабела – тип шаблі, який був розповсюджений серед запорізького козацтва і польської шляхти у XVII сторіччі.