З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя. Коллектив авторов

бахне:

      – Знову за люльки!

      Так ми з кумом, як стій, з кислиці у піке. Кум таки приземлився, хоч і скапотував, а я з піке – в штопор, із штопора не вийшов, протаранив Лукерці спідницю й урізавсь у землю! За півгодини тільки очунявся, кліпнув очима, дивлюсь; ліворуч стоїть кум, аварію зачухує, праворуч Лукерка з цеберкою води. Ворухнувсь – рулі повороту ні в руках ні в ногах не дєйствують, кабіна й увесь фюзеляж мокрі-мокрісінькі…

      – Живий, слава богу! – кум каже.

      А Лукерка:

      – Був би, – каже, – він живий, якби не моя кубова спідниця! Хай скаже спасибі спідниці, що затримала, – угруз би був у землю по самісінький руль глибини! Ех, льотчики, – каже, – молодчики!

      А ви кажете, чи не злякався я трьох гітлерівців!

      Після такої практики?! Таке й вигадаєте!

      – А що тепер поробляєте, дідусю?

      – Прийшли наші, – я демобілізувався. Дуже швидко німці тікають, не наздожену. Хай уже молодші гонять. А я оце дітлахам у дитячий садок пищики роблю. Такі ж утішненькі дітоньки! Та колгоспну череду з евакуації виглядаю. Треба випасати, треба відбудовувати після німецької погані. Ех, кума б оце мені, ми б оце вдвох… Хочете, може, «зенітку» мою побачити? Ось вона!

      I погладив ніжно дід Свирид свої вила-трійчата…

      Олександр Петрович Довженко

      1894 (хутір В’юнище, Чернігівська область) – 1956 (Пєрєдєлкіно, Московська область)

      Щоденник 1941–1956[55]

      (уривки)

      5/V 1942

      – Ну, как нравится на фронте?

      – А ми українським братам помагаєм, – відповів вірменин-боєць.

      Таджики привезли подарунки. «Помагаєм українським братам».

      Там, на фронті, справжнє братство народів-бійців. Всі народи, всі нації – всі рівні, у всіх однакова любов до Батьківщини, до дітей…

      Тут залицяються до жінки, що носить воду. Тут плачуть, коли штаб іде далі.

      В кілометрі од фронту орють, завидують один одному.

      – Глибше!

      – Що, не важко?

      – Чого важко? Цю землю можна їсти.

      Бійці і командири сіють, сіють! Орють і сіють! Я дивлюсь на це і плачу од радості.

      Написати новелу про хлопчиків, що у них у хатах стоять коні.

      Розмова, у кого кращі коні. Потім про трофеї – у кого що є (у кожного збірка речей, здобутих від убитих німців).

      Про хлопчиків не простих, а хитрющих розвідників, надзвичайно спостережливих і розумних.

      – А у нас ще стоїть собако-міна… – ударив напослідок один хлопчик другого.

      – Яка собака?

      – Протитанкова собака.

      Тут пішов довгий дитячий диспут.

      У хлопчиків мусить бути досконала військово-технічна термінологія.

      6/V 1942

      Наказ здати зброю під страхом розстрілу. І от до командира приходить жінка і просить роззброїти її хлопця. У хлопця – арсенал трофеїв. Він крав зброю.

      – Ви знаєте, що він раз накоїв? Застрелив офіцера.

      – Брешете.

      – От щоб я пропала! Щоб я перелякалася… і т. д.

      – Потім

55

Програма 11-го класу (додатково).