Черлене вино. Роман Іваничук

Читать онлайн.
Название Черлене вино
Автор произведения Роман Іваничук
Жанр Историческая литература
Серия Роман Іваничук. Зібрання творів (Фоліо)
Издательство Историческая литература
Год выпуска 1976
isbn 978-966-03-8133-9



Скачать книгу

не могли б ви мені пояснити… – проговорив тремтячими губами великий князь, позираючи то на Олесницького, то на Яґайла, який, здавалося, дрімав у фотелі.

      – Можу, – відказав холоднокровно Олесницький, жоден м’яз не здригнувся на кам’яному обличчі. – Литовський князь піддався гордині і надто не в пору. Ми з’їхалися сюди, щоб об’єднатися перед загрозою Туреччини. Ми з’їхалися сюди, щоб об’єднатися проти схизми, яку розпалив у себе імператор Сиґізмунд, давши чехам мученика Гуса – як знамено. Вітовт же плекає розкольницьку мету… Повіжте нам, ваша світлосте, – звернувся єпископ до імператора, – навіщо ви пропонуєте корону великому князеві Литви?

      – Я вже сказав, – повернув від каміна голову імператор. – Щоб не дати поєднатися чеським і руським схизматам. Коронований Римом Вітовт матиме змогу власноручно, без краківського посередництва, приборкати православну церкву на Волині, Чернігівщині, Київщині, як це зробив Яґайло в Галичині.

      – Ні, – мовив Олесницький, – ви прагнете роз’єднати польсько-литовські сили. Ви ж, великий князю, у своєму засліпленні і марнославстві, самі цього не відаючи, розпалюєте коромолу русинську. Та коромола вже знайшла собі ватажка, він сидить тут, у замку, а ім’я йому – Свидриґайло. Ви примирилися з ним, а він за вашою спиною трактує з українними боярами й князями, які ще марять славою колишнього Галицько-Волинського князівства. Ви хочете з допомогою Свидриґайла створити литовське католицьке королівство на зразок польського, а його вірний поплічник Федір Острозький разом з вождем гуситів Прокопом Лисим увірвалися на Шльонськ, зруйнували на Ясній Горі, що біля Ченстохови, монастир Павлинів і осквернили чудотворний образ Марії. Ви ще не знаєте про це?

      – Горе, горе! – залементував блазень. – Молода шляхтянка без коханця, старе хутро без вошей, старий жид без багатства, Польща без матки боскої Ченстоховської! Горе, горе!

      – Цить! – прикрикнув Вітовт на Генне і звівся на весь зріст. – Ваше преосвященство, я не владний над тими, хто покинув мій край. І не на мені лежить вина за Ченстохову. У Флоренції бунт ремісників придушили флорентійські гранди, у Франції жакерію розгромили загони дофіна Карла. Ви ж з королем посилайте своє військо на Шльонськ, адже про це і просить вас імператор. А в Литві я сам знайду силу приборкати коромолу. І Свидриґайла – теж, якщо б він посмів виступити проти мене. А треба вам моєї допомоги – шліть послів у Вільно. Я закриваю конґрес, на якому мене ображено: своєю притчею ви дали мені зрозуміти, що ні я, ні мій народ не вільні… Ваша світлосте, – повернувся князь до Сиґізмунда, – я не міняю рішення і ждатиму корони у своїй столиці.

      – Клятвопорушник… – вимовив Яґайло, розплющивши маленькі очиці.

      Свидриґайло дізнається про це пізніше. А тепер він підвівся з дубового стільчика, одягнувся у кубрак і попрямував до світлиці. Дверник доповів: прибули русинські бояри.

      У світлиці дубовий незастелений стіл прогинався під вагою дзбанків з винами, полумисків з м’ясивом і підливами, пахло шафраном і гвоздикою,