Повість про Ґендзі. Книга 1. Мурасакі Сікібу

продиратися крізь полинові зарості», – сказала вона нарешті й, не в змозі стримати почуттів, заплакала.

      «Пані Найсі-но суке[15] доповіла Його Величності, що їй було страшно жаль вас, аж серце розривалося, коли вона сюди приїжджала, та й мені, не такій витонченій, як вона, особі, тяжко таке витримати, – сказала гостя і, зробивши паузу, передала такі слова Імператора: «Спочатку мені здавалося, що все це – сон, та коли я поволі заспокоївся, то зрозумів, що пробудження не буде, й мені стало ще тяжче, бо навіть нема з ким порадитися, що ж тепер робити. То чи не могли б ви потай прибути в палац?… Я дуже переймаюся долею сина, якому доводиться жити в атмосфері сліз і плачу. Якнайшвидше приїжджайте!..» – Його Величність не міг договорити й розплакався, тож я, щоб не бути свідком його слабкодухості, якої він, напевне, соромився, не дослухала його слів до кінця й поїхала», – й гостя передала матері листа від Імператора.

      «Я осліпла від сліз, але такі милостиві слова Його Величності для мене – як світло в темряві», – сказала мати й узялася читати листа.

      «Я сподівався, що з часом мій смуток розвіється, та минали дні й місяці, а горе ставало ще нестерпнішим. Все частіше думаю про малого сина і жалкую, що не можу виховувати його удвох з Вами. Тож прошу Вас, приїжджайте разом з ним до мене заради пам’яті про Вашу дочку», – щиро написав Імператор і додав такий вірш:

      «Як чую шум вітру,

      Що краплі роси розкидає

      По долині Міяґі,

      Лину думками

      До кущика хаґі[16]».

      Однак дочитати його мати не змогла.

      «Тепер, коли я збагнула, що довге життя – це тяжке випробування, і соромлюся того, що «сосни в Такасаґо подумають про мене»,[17] не наважусь з’являтися в палаці за кам’яними мурами, хоч би скільки разів ласкаво запрошував Його Величність. Про що думає юний принц, не знаю, але, здається, палає бажанням опинитися в палаці. І це природно, але мені від цього тільки сумно. Так і передайте нишком Його Величності мої заповітні думки. Звичайно, жити в домі такої нещасної людини, як я, хлопцеві не годиться», – сказала вона.

      Юний принц уже спав.

      «Я хотіла його побачити, щоб докладно розповісти про нього Його Величності, та, мабуть, чекають мого повернення до палацу, бо вже таки пізно», – поспішила сказати гостя.

      «О, я так хотіла б поговорити з вами довше, щоб хоч трохи розвіяти нестерпну темряву в моєму серці! – відповіла мати покійної. – Завітайте до мене коли-небудь і з власної волі. Останніми роками ви приходили з приємними, святковими новинами, а от цього разу своїми сумними відвідинами нагадали, якою гіркою буває людська доля.

      Від самого народження дочки ми покладали на неї великі надії, а мій покійний чоловік, старший радник, до останнього подиху наполягав, щоб я неодмінно домоглася здійснення його заповітного прагнення і влаштувала її на службу до Його Величності. «Не опускай рук, – повторював він, – і не занепадай духом через те, що мене вже не буде на цьому

15

Друга за старшинством придворна (після найсі-но камі – розпорядниці) з жіночої прислуги імператора.

16

Хаґі – леспедеца двоколірна, кущова рослина, яка восени розпускає рожево-бузковий цвіт; долина Міяґі поблизу м. Сендай славилася її заростями. Згадуючи про кущик хаґі, Імператор має на увазі малого сина. Роса – метафора сліз – у долині Міяґі («мія» – «палац») символізує смуток в Імператорському палаці.

17

Цитата з вірша невідомого автора: «Нехай ніхто не знає, / Що все ще я живу. / Бо соромно, / Що сосни в Такасаґо / Подумають про мене» (збірка «Кокінрокудзьо», 03057). Сосни в Такасаґо – символ довголіття.