Повість про Ґендзі. Книга 1. Мурасакі Сікібу

Усвідомивши результат своєї легковажності, юна принцеса, дружина покійного Ґендзі, доживала віку в монастирі.

      ЖІНКИ ґЕНДЗІ. Не будемо їх перелічувати, не в тому річ. Мурасакі Сікібу виявилася майстром систематизації різновидів жіночої долі і змалювала журавлиний клин літературних героїнь, заручниць кохання. Ще на самому початку роману (розділ «Дерево-мітла») автор вклала в уста молодих офіцерів, друзів Ґендзі, їх обмін думками під час нічної варти щодо жіночих чеснот та вибору подруги життя. Різновиди якостей жінок були розглянуті всебічно, та хлопці так і не дійшли єдиної думки. Але ж для реалізації мистецького задуму потрібна була persona regnant – жінка, гідна бути дружиною осяйного героя. І такою жінкою стала МУРАСАКІ, в ім’я якої закладено пурпуровий колір кохання, ім’я, яке стало псевдонімом авторки роману.

      Під час поїздки в гори на лікування Ґендзі звернув увагу на юну дівчинку, яка виховувалася в родині монаха Содзу, настоятеля монастиря. Батько юної леді – принц, дід – міністр, бабуся-годувальниця – фрейліна, але через певні обставини дитина опинилася поза межами вузького кола аристократії столиці. Ґендзі умовив настоятеля і бабусю віддати дитину йому на виховання. Дівчина здобула хорошу освіту й стала втіленням краси і розуму. (Примітка: в Середні віки в Японії монастирські та прихрамові школи давали початкову освіту, державної системи освіти ще не було, тож діти багатих людей здобували домашню освіту.) В належний час після смерті першої дружини вона стала дружиною ґендзі. Судячи з перебігу подій в романі, близько чверті століття подружжя прожило в любові. Ґендзі був абсолютно впевнений у вірності дружини й у вирішальних справах повністю покладався на її духовні і ділові якості. Наприклад, при від’їзді у вигнання він довірив молодій дружині, якій ще й двадцяти не було, управління цінними паперами і маєтностями, а по поверненні в столицю віддався державним справам і практично не поширював коло своїх коханок, що склалося за часів романтичної юності. Зі свого боку, Мурасакі стала неподільною господинею в домі (ошатному палаці на Другій вулиці) і не переймалася ситуаціями, коли старіючому ловеласу доводилось «збирати каміння», розкидане в юності: будувати своїм колишнім коханкам житло, підтримувати їх матеріально тощо. Особливо важливим подружнім кроком Мурасакі стала згода на те, щоб Акасі (кохання Ґендзі під час вигнання) передала дочку від Ґендзі на виховання у їхній дім. Пізніше вони видали шляхетну панночку заміж за коронного принца – майбутнього імператора.

      В осяйного принца було багато подруг. У любовних пригодах він майже з усіма доходив фізичної близькості, та нікого не брав силою – жінки самі вважали за честь йому віддатися. Але є декілька жіночих постатей в романі, які можна вважати знаковими.

      ФУДЗІЦУБО – як і мати Ґендзі, що рано померла, наложниця імператора, а потім і імператриця. Вона була схожа на матір принца, тому її любили і імператор, і герой роману. Лише одна миттєвість життя пов’язала два