Публіцистика: вибрані статті, інтерв’ю. Іван Драч

землі й такі умови, де можна бути незалежним. Цікаво, що саме цей аспект буття римського поета приваблював не тільки Сковороду, а багатьох співців від Хераскова до Пушкіна – в заметілі суспільної корупції поети шукали затишку для творчості, незалежності од влади тиранів.

      Дійсність вимагала свого: імператор запропонував, щоб Горацій писав послання і до нього: «Знай, я незадоволений, що в багатьох творах подібного ґатунку ти не бесідуєш насамперед зі мною. Чи ти боїшся, що потомки, побачивши твою до нас наближеність, вважатимуть її ганьбою для тебе?»

      Важка рука імперії лягла на вутлі плечі невисокого, підсліпуватого і гарячкового чоловіка, якого сучасники вважали генієм. Сковорода любив Горація, часто цитував його, багато строф римлянина органічно вписалися в його оригінальні роздуми, та доля їм судилася різна – послань до можновладців Григорій Сковорода ніколи не писав.

      Викладаючи курс піїтики у Переяславському та Харківському колегіумах, він мав практично вчити учнів не лише розумітися на поезії, але й віршувати. Хоча б у такий спосіб:

      Здрастуй, найдоброзичливіша істото, мій Михайле!

      Я знайшов гавань, прощайте, надіє й щастя!

      Досить ви грали мною, грайте тепер іншими.

      Цей виключно витончений двовірш запозичений у того невідомого автора, який, хто б він не був, досить красномовно і детально описав гомерівським віршем (Жильблазові) блукання, я не маю сумніву в тому, що він і тобі сподобається. Задля вправи ми переклали його ямбічними віршами так:

      Я вже доходжу пристані, прощай, надіє і щастя;

      Ви досить грали мною, грайте тепер іншими.

      Спробуємо тепер передати це також віршами подвійного розміру, якщо це буде до вподоби музам:

      Пристань прийняла мене в своє лоно,

      Надіє і щастя, прощайте!

      Перестаньте грати мною,

      Тепер вже грайте іншими!

      Але спробуємо також дати це віршами, що чергуються: ти, мій любителю муз, поклич їх на допомогу, можливо, вони сприятимуть тобі:

      Мене вже зогріває в своєму лоні спокійна пристань;

      О надіє і щастя, прощайте!

      Не хочу бути більше вашою іграшкою, досить.

      Тепер вже грайте іншими…

      Потім, коли старанний учень надішле свої неоковирні рядки, поблажливий учитель аж захлинатиметься від щастя, що поезія близька його молодшому другові:

      «Здрастуй, сило занять моїх, Михаиле найсолодший! Посилаю тобі назад твої священні вірші, злегка виправлені – не щодо змісту, а щодо метричного розміру. Мені все твоє так подобається, що не дивно, коли ці вірші я декілька разів цілував».

      Поет пише вірші й тоді, коли хитрий і підступний світ розставляє на нього тенета, пише, щоб не попасти в тенета, наче римлянин складає жертву богам, щоб врятували його з прикрої ситуації:

      Як кажуть люди, рай настільки прекрасний,

      Що в ньому приємно може жити людина в самотності.

      Якийсь із мудреців на питання, що таке справжня мудрість,

      Відповів: