Нетерпіння серця. Стефан Цвейг

нерухомо, не може більше ні ходити, ні бігати, ні пустувати, а ти стоїш поруч і нічим не можеш їй зарадити. Це не можна усвідомити, не можна!

      Він швидко провів долонею по сплутаному, вогкому від поту волоссю.

      – Звісно, я консультувався з багатьма лікарями… не пройшов повз жодну знаменитість… усіх запрошував. Вони приїжджали, давали поради, говорили латиною і влаштовували консиліуми; один пробував одне, інший – інше; потім вони оголошували, що сподіваються і вірять, і їхали геть, отримавши свій гонорар, а все залишалося, як і було. Тобто їй ставало трохи краще, правду кажучи, значно краще. Раніше вона могла лише лежати, і все тіло було паралізованим… Тепер хоча б руки й верхня частина тулуба цілком нормальні, вона може сама пересуватися на милицях… їй стало трохи краще, ні – треба бути справедливим – значно краще. Але ніхто з них не вилікував її зовсім. Всі знизували плечима і повторювали: терпіння, терпіння, терпіння… Лише один не відступився від неї, лише один – доктор Кондор… не знаю, чи ви чули коли-небудь про нього? Адже ви з Відня?

      Я зізнався, що ніколи не чув цього імені.

      – Ну, звісно, звідки вам його знати – ви ж здорова людина, а він не з тих, хто любить галасувати про себе… Він не професор, навіть не доцент… і не думаю, щоб він мав широку практику… точніше кажучи, він її не шукає. Але це дивовижна, надзвичайна, особлива людина… не знаю, чи зможу я вам правильно пояснити. Його цікавлять не звичні випадки, з якими справиться кожен костоправ… Його цікавлять лише важкі випадки, лише такі, перед якими інші лікарі опиняються в глухому куті. Я людина невчена і, звісно, не можу стверджувати, що доктор Кондор кращий за інших лікарів, але в одному я твердо впевнений: як людина – він найкращий. Я познайомився з ним уже давно, коли хворіла дружина, і бачив, як він боровся за її життя… Він був єдиним, хто до останньої миті не хотів відступати, і ще тоді я відчув: ця людина живе і помирає з кожним хворим. У нього – не знаю, чи вірно кажу, – прямо якась жага – виявитися сильнішим за хворобу… він – не те, що інші, котрі прагнуть отримати більше грошей, професорське звання і чин радника двору… він ніколи не думає про себе, а завжди лише про інших, про тих, хто страждає… О, це чудова людина!

      Старий хвилювався, його очі, нещодавно втомлені, яскраво заблищали.

      – Чудова людина, кажу я вам, він ніколи не покине напризволяще; в кожному випадку він вважає себе зобов’язаним вилікувати хворого… я не вмію це висловити як треба… але він ніби почувається винним, якщо йому не вдається допомогти… він вважає себе винним… і тому… ви мені не повірите, але клянуся, це правда, – одного разу йому не вдалося те, що він задумав… він обіцяв одній жінці, що втрачала зір, вилікувати її… і коли вона все-таки осліпла, він одружився з нею… Ви лише уявіть собі: молодий чоловік одружився зі сліпою жінкою, на сім років старшою за нього… ні краси, ні грошей, до того ж іще й істеричка… Вона каменем висить у нього на шиї та навіть не відчуває до нього жодної вдячності… Це показує,