Марія Стюарт. Стефан Цвейг

молода жінка не почуватиметься влещеною, чуючи, як її вшановують такими зачудованими строфами:

      Oh Déesse immortelle

      Escoute donc ma voix

      Toy qui tiens en tutelle

      Mon pouvoir sous tes loix

      Afin que si ma vie

      Se voie en bref ravie

        Ta cruauté

      La confesse périe

      Par ta seule beauté.

      Богине горда, гойна і сяйлива,

      Послухай, ти безсмертна, голос мій.

      Мене ти опікаєш, норовлива,

      Закон панує наді мною твій.

      Хоча усе моє життя —

      Лиш спалах марного чуття,

      Твоя жорстокість невблаганна

      В тумані тане забуття,

      Як сяє твоя врода бездоганна!

      А надто, коли вона почувається невинною? Бо щирим коханням у відповідь на свою пристрасть Шастеляр похвалитися не міг. Він змушений сумовито признатися:

      Et néansmoins la flâme

      Qui me brûle et enflâme

        De passion

      N’émeut jamais ton âme

      D’aucune affection.

      І все-таки вогонь,

      Що пропікає від долонь до скронь,

        Кохання

      З душі твоєї не добув либонь

      Бодай зітхання.

      Мабуть, лише як поетичну пошану сприймає Марія Стюарт ті вірші серед багатьох інших придворних і догідливих лестощів, бо, й сама поетеса, знає про гіперболізацію в усьому ліричному, зі сміхом слухає такі строфи свого гарненького селадона і без ніяких інших думок терпить як вияв грайливості завелику галантність, що на цьому романтичному жіночому дворі не видається дивною. Марія Стюарт невимушено жартує і пустує з Шастеляром не менш простодушно, ніж зі своїми чотирма Мері. Невеличкими безневинними компліментами вона засвідчує особливе ставлення до нього, обирає його (адже відповідно до придворної ієрархії він навряд чи може підступити до неї) як партнера для танців, під час однієї танцювальної фігури – falking-dance – нахиляється якось надто близько до його плеча, дозволяє йому промовляти вільніше, ніж заведено у Шотландії, і то за три вулиці від амвона Джона Нокса, що пише, мовляв, “such fashions more lyke to the bordell than to the comeliness of honest women”;[9] можливо, одного разу вона навіть дозволила Шастеляру під час маскараду або гри у фанти побіжний поцілунок. Але самі по собі не сумнівні такі довірчі жести все-таки чинять поганий вплив, бо молодий поет, подібно до Торквато Тассо, вже не сприймає виразно різницю між королевою і слугою, повагою і панібратством, між галантністю і пристойністю, між поважністю і жартом і з гарячою головою йде за своїми почуттями. Отож раптом стався прикрий інцидент: якось увечері юні дівчата, які прислужували Марії Стюарт, знайшли в спальні королеви Шастеляра, що заховався за завісами. Спершу вони не припускали нічого непристойного і вважали цю молодечу дурість за жарт; дівчата жвавими і вочевидь гнівними словами вигнали зухвальця зі спальні. Та й Марія Стюарт сприймає цю нетактовність уже не з вибачливою поблажливістю, а зі щирим обуренням; цей випадок ретельно приховали від брата Марії Стюарт, і про справжнє покарання за таке страхітливе порушення

9

«Такі звичаї більше пасують до борделю, ніж до милих рис чесних жінок» (англ.).