Метаморфози, або Золотий осел. Луций Апулей

що мізинець і підмізинний пальці підігнув, два інші випростав, а великий, грізно виставлений, злегка зігнув.[57] І повів цікаву розповідь: – Ще хлопцем-сиротою я подався з Мілета на Олімпійські ігри.[58] По дорозі забажав побувати і в цій частині знаменитого краю. Таким чином я об’їхав усю Фессалію і, на свою біду, прибув сюди – у Ларіссу. Я тинявся без діла по місту й сушив собі голову, як би його поповнити мій геть уже спорожнілий гаманець. Раптом помічаю на середині площі якогось високого на зріст старця. Стояв він на камені й вигукував: – Хто хотів би посторожити небіжчика, хай підійде й домовиться про платню. – Тоді я звертаюсь до якогось перехожого й питаю: – Що це означає? Невже у вас небіжчики мають звичку тікати? – Мовчи, чоловіче добрий, – каже той, – ти ще зелений і до того ж чужинець, тому, звісно, не знаєш, що тут, у Фессалії, де ти зараз перебуваєш, чаклунки, бува, відкушують у мерців шматки від лиця, які потім використовують у своїх магічних діях.

      22. Зацікавившись, я запитую: – Скажи, будь ласка, в чому полягає те сторожування? – Насамперед, – відповідає перехожий, – треба цілісіньку ніч не спати і на мить не зводити з трупа очей, не оглядатися. Тому що огидні відьми-перевертні прибирають вигляд будь-якої тварини і, підкравшись, можуть легко обманути очі самого Сонця, самої Справедливості.[59] Вони можуть перекинутись то в птаха, то в собаку, то в мишу, іноді навіть у муху. Згодом з допомогою своїх лихих заклинань наганяють сон на вартівників. Годі й уявити, до яких витівок вдаються ці негідниці, щоб вдовольнити свої забаганки. А за таку собачу й небезпечну роботу платять усього-на-всього чотири-шість золотих. Ага! Ще одне. Мало не забув: якщо такий сторож проґавить, муситиме померлому, в якого щось відрізано й пошкоджено, відшкодувати втрати: відтяти шмат від власного обличчя.

      23. Почувши таке, я підбадьорився, одразу підійшов до окличника: – Перестань горлати! – кажу йому. – Сторож уже знайшовся. Скажи, яка буде винагорода. – Одержиш, – відповідає, – тисячу золотих.[60] Але будь пильний, юначе, ретельно й чесно охороняй тіло померлого від злих гарпій.[61] Це тіло сина одного з вельмож міста. – Для чого, – кажу йому, – верзти дурниці! Перед тобою чоловік із заліза, якого сон не бере, зіркіший і за самого Лінкея або Аргуса.[62] Перед тобою суцільне око.

      Як тільки я це сказав, він подався зі мною мерщій до якогось будинку. Ворота були зачинені, тож впустив у двір через хвіртку і, відчинивши двері, ввів мене до темної кімнати з затуленими вікнами. Там показав на заплакану жінку в жалобному вбранні. Підійшовши до неї, окличник сказав: – Ось сміливець, готовий сумлінно охороняти тіло твого чоловіка. – Тут вона відкинула коси, які спливали з обох боків на щоки їй і відслонила личко, прекрасне навіть у горі. Поглянула вона пильно на мене і сказала: – Гляди ж, виконай свій обов’язок якнайсумлінніше. – Не журись, – відказав я, – все буде гаразд, підготуй лише пристойну

57

Застосовувані тут жести належали до арсеналу прийомів античних ораторів, які під час виступу щедро вдавались до міміки й жестів.

58

Олімпійські ігри збирали учасників і глядачів з материкової Греції, островів, грецьких колоній.

59

Богиню Справедливості (Феміду) стародавні греки й римляни уявляли як всевидющу жінку, від пильного погляду якої ніщо не сховається.

60

Тисяча золотих, тобто денаріїв.

61

Гарпії – три міфічні крилаті страховиська, богині всезмітаючої бурі (Аелло, Келайна, Окіпета); уявлялись у вигляді потворних птахів з жіночими головами й грудьми, з залізними пазурами.

62

Лінкей – учасник Калідонського полювання й походу аргонавтів; славився гостротою зору, міг бачити навіть крізь землю і каміння.

Аргус – міфічний багатоокий велетень, у якого частина очей спала, а частина не спала. Його ім’я стало загальним для позначення неусипного сторожа.