Метаморфози, або Золотий осел. Луций Апулей

утіх. І без того нетерплячий і збуджений, я скидаю із себе одяг і звертаюсь до Фотіди: – Змилуйся! Скоріше заспокой мою жагу! Адже ти бачиш, я готовий вступити у нещадний бій, на який ти мене викликала без законного попередження.[53] Як тільки я відчув, що моє серце прошила стріла Купідона, я й собі з усіх сил натягнув лук і тепер страшенно боюсь, щоб від надмірної напруги не трісла тятива. Отож, як бажаєш мені догодити, розпусти свої коси, хай вільно спадають вони, візьми мене в свої солодкі обійми.

      17. У відповідь на це Фотіда швидко прибрала весь посуд зі столу, зняла з себе всю одежу, розпустила волосся, готова до радісної насолоди, немов Венера, яка винирнула з хвиль морських.[54] І ледь закриваючи рожевою ручкою гладеньке лоно, скоріше для того, щоб його вигадливо відтінити, аніж соромливо заслонити, каже: – Нужбо, вступай у бій і мужньо бийся! Я не поступлюсь перед тобою і спини не покажу. Наступай, якщо ти мужчина, бий щодуху, сам готовий загинути. В сьогоднішньому бою не буде пощади.

      З такими словами вона стрибнула в моє ліжко, і ми аж до світанку безупинно змагалися між собою, час від часу келихами відновлюючи сили і розпалюючи жагу, й отак без кінця і краю віддавалися любощам. Збігли одна по одній, так само, як і ця, декілька ночей.

      18. Якогось дня Біррена вперто наполягала, щоб я завітав до неї в гості на невеличкий бенкет. Я викручувався, як тільки міг, але вона й слухати не хотіла. Що було мені робити? Довелося звернутися за порадою до Фотіди, немов до оракула. Вона погодилась, щоб я пішов, хоч і не радо, бо не хотіла відпускати мене ні на крок від себе, але ласкаво дала мені коротку відпустку з тимчасовим припиненням бойових дій на полі бою кохання. Водночас попередила: – Вертайся з вечері якнайраніше, бо ватага з розбещених синків місцевої знаті порушує громадський спокій. То тут, то там побачиш посеред вулиці валяються трупи зарізаних людей, а озброєні загони намісника далеко звідси і не можуть звільнити громадян від такої зарази. Виглядаєш ти блискуче, а вони зневажливо ставляться до чужинців, і це може наразити тебе на велику небезпеку. – Не журись, дорога Фотідо, – намагаюсь її заспокоїти, – наші втіхи я не проміняю ні на які чужі вечері, недовго хвилюватимешся: я там не затримаюся. Зваж, піду я не сам: буде при мені меч, невідступний мій супутник, запорука моєї безпеки.

      Ось так підготувавшись, я пішов на бенкет.

      19. Зібралось у Біррени багато гостей і, як і личить великосвітській жінці, сам цвіт міста. Бенкет удався на славу. Впадали в очі чудові, оздоблені туєю[55] й слоновою кісткою столи, вкриті золотими тканинами тапчани, великі келихи, по-різному красиві, але однаково дорогоцінні. Тут можна було побачити скло, майстерно шліфоване, там – кришталь, чистий як сльоза, в іншому місці – світле срібло, сліпуче золото і предивно оброблений бурштин, посуд для пиття з дорогоцінних каменів, і взагалі було тут таке, чого ніде не побачиш. Сила-силенна слуг-розрізувачів,[56] пишно одягнених, вправно підносили вишукані

53

Натяк на ритуал жрецької колегії феціалів. Феціали виступали як посли, вони виконували обряди, якими супроводилось оголошення війни й укладення миру, і тільки при умові суворого дотримання цих обрядів війна вважалася справедливою, а договір – дійсним.

54

Згідно з міфом, Афродіта (Венера) виникла з морської піни, звідси її прізвисько – Анадіомена – «та, що виринає з води». Збереглись статуї Афродіти – Анадіомени.

55

Туя – дерево з родини кипарисових; її деревина з запахом лимона належала до найдорожчих.

56

Розрізувачі – раби, обов’язком яких було розрізувати м’ясо, накладати його на тарілки й подавати гостям.