.

стати в пригоді. – Відмовляюсь я від його послуг, тому що вже вдосталь запасся рибою. Але Піфій, помітивши в моїх руках кошик, починає перебирати рибу, щоб краще її розгледіти, і питає: – То за скільки ти купив це паскудство? – Ой, ледве мені вдалося видерти за двадцять денаріїв.

      25. Почувши таке, він миттю хапає мене за праву руку і тягне назад на ринок. – То в якого негідника ти купив цей непотріб? – Я показую йому на старигана, який сидів у кутку. На нього він прожогом накидається й починає грізним голосом, як і годиться едилові, гримати: – Ех ти, сякий-такий! То ти дереш шкуру з наших друзів і взагалі зі всіх приїжджих? Продаєш утридорога нікудишню рибу? Такі, як ти, заповзялись дорожнечею продуктів перетворити оце місто, квітку Фессалії, у кам’яну пустелю! Стривай-но! Безкарно це тобі не пройде! Я так усиплю, що затямиш, як обдурювати покупців! – І, висипавши з мого кошика рибу, каже своєму помічникові розтоптати її. Задоволений такою суворістю свого розпорядження, мій Піфій прощається зі мною: – Як гадаєш, Луцію, для старого, мабуть, така ганьба достатня покара? – Спантеличений цією подією і прямо-таки приголомшений, я поспішаю в лазню, втративши завдяки рішучим діям товариша-мудрагеля і гроші, і вечерю. Викупавшись, вертаю назад у господу Мілона і в свою кімнату.

      26. Входить раптом служниця Фотіда й каже: – Господар просить. – Але я, знаючи ощадливість Мілона, чемно вибачаюсь, мовляв, утому після подорожі розжене краще сон, ніж їжа. Одержавши таку відповідь, він сам заходить у мою кімнату, бере мене за руку й намагається ласкаво відвести до себе. І коли я вагаюся, скромно упираюсь, він заявляє:

      – Не відступлю звідси, поки не погодишся, – і клятвою підтверджує свої слова. Ну що ж, рад не рад я підкоряюсь його впертості. Він веде мене до свого тапчана. Коли я сів, починає розпитувати: – То як же поживає мій Демея? Що поробляє його жінка? Як там його діти? Як маються домашні? – Розповідаю докладно про все. Далі він розпитує про мету моєї подорожі. Коли і це я сумлінно виклав, він замучує мене розпитуваннями про моє рідне місто, про знатних його громадян, навіть про самого правителя.[33] А я, до знемоги натомлений виснажливою дорогою, а також заморений безконечним потоком запитань, засипаю на півслові і, повністю вибитий із сил, ледь повертаю язиком. Помітивши це, Мілон нарешті мене відпускає. Так я звільнився від пустої балаканини й голодної вечері в гидкого старигана, обтяжений сонливістю, а не їжею, бо ж ситий був одним базіканням. Повернувшись у кімнату, я знайшов нарешті бажаний спочин.

      Книга друга

      1. Як тільки сонце знову розвіяло ніч і настав день, я випірнув зі сну і з постелі. Взагалі-то я людина неспокійної вдачі і надмірно жадібний пізнавати все дивовижне й рідкісне. Усвідомлюючи, що перебуваю в самому серці Фессалії, визнаної одностайно батьківщиною чорної магії, я зрозумів тепер, чому історія, що її розповів незрівнянний попутник Арістомен, бере початок саме з цього краю. Мучила мене жадоба знань, з цікавістю оглядав я все, що мене оточувало. І не було в цьому місті нічого

33

Підкорена римлянами Греція була перетворена в провінцію Ахаю. Її центром було місто Корінф, де перебував римський намісник.