Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

буде літати. Як би там не було, на листах зображений стилет із крилами. Міг він літати чи ні – інше питання, але вбити він зумів.

      – Ви не помітили, на якому папері написані листи? – поцікавився патер Браун. – Певна річ, на поштовому?

      Сфінкс жорстко розреготався.

      – Можете самі переконатися, – похмуро сказав він. – Я отримав сьогодні такого ж листа.

      Він відкинувся на спинку крісла, витягнувши ноги з-під зеленого халата, який був йому закороткий, і опустив підборіддя на груди. Майже не рухаючись, він засунув руку в кишеню і, витягши за кутик папірець, твердою рукою простягнув його. У позі господаря оселі було щось, що нагадує параліч, який супроводжується і заціпенінням, і розслабленням. Але таке зауваження священика дуже підбадьорило його.

      Патер Браун розглядав лист, як усі короткозорі люди, підносячи його до самих очей. Папір був не простий, хоча і шорсткий, – щось на зразок аркуша, вирваного із зошита для етюдів. На ньому червоним чорнилом було зображено кинджал із крилами – такими, як на палиці Меркурія, а внизу стояли слова: «Смерть наздожене вас наступного дня, як наздогнала ваших братів».

      Патер Браун кинув папірець на підлогу і випростався.

      – Не давайте залякати себе такими речами! – різко мовив він. – Ці негідники завжди намагаються відняти у нас захист, позбавивши надії.

      На його подив, розслаблений у кріслі чоловік ніби прокинувся від сну та схопився.

      – Маєте рацію! Ви маєте рацію! – крикнув Елмер із несподіваним пожвавленням. – Вони переконаються, що я не такий уже безпорадний, не такий безнадійний. Мабуть, у мене є більше і надії, і захисту, ніж ви гадаєте.

      Він стояв, засунувши руки в кишені, і дивився згори вниз на співрозмовника, котрий раптом подумав: чи не схибнувся цей чоловік, котрий живе в невпинному страху. Але, коли Елмер озвався, його голос звучав цілком спокійно.

      – Мої нещасні брати загинули, на мій погляд, тому, що користувалися невідповідною зброєю. У Філіпа завжди був при собі револьвер, і смерть його пояснили самогубством. Стівен вдавався до поліційної охорони, але боявся бути смішним і не став тягти полісмена на поміст, куди піднявся на одну мить. Обидва вони були скептиками: це реакція на той містицизм, якому віддався мій батечко в останні дні свого життя. Але я завжди знав, що вони не розуміли тата. Правда, вивчаючи цю царину, він врешті-решт потрапив під вплив чорної магії, але брати помилилися у виборі протиотрути. Протиотрута проти чорної магії – не грубий матеріалізм, не суєтна мудрість, а біла магія.

      – Річ лиш у тім, – зауважив слуга Божий, – що ви розумієте під білою магією.

      – Магію срібла, – пояснив таємничо пошепки його співрозмовник, і, помовчавши, додав: – Знаєте, що я так називаю? Одну хвилинку…

      Він відчинив двері з червоним склом і вийшов. Будинок був не такий великий, як припускав патер Браун: двері вели не у внутрішні кімнати, а в коридор, наприкінці якого видно було інші двері, що виходили в сад. По