Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

було таким запилюченим, таким вікторіанським, що телефон у ніші, напівприхований фіранкою, здавався зовсім недоречним.

      – Хто там? – крикнув різкий голос з-за дверей із червоним склом. У тоні чулася недовіра.

      – Чи можу я бачити пана Елмера? – винувато спитав патер Браун.

      Двері розчинилися, і в кімнату ввійшов чоловік у синьо-зеленому халаті. Волосся у нього було розпатлане, скуйовджене, ніби він тільки-но встав з ліжка або вставав так завжди, але очі зовсім прокинулися, і погляд був жвавий, навіть трохи стривожений. Слуга Божий знав, що такі суперечності природні для людини, котра живе в постійному страху. Профіль був тонкий, орлиний, але перш за все вражав неохайний, навіть дикий вигляд великої темної бороди.

      – Я пан Елмер, – сказав він, – але давно не чекаю відвідувачів.

      Щось у його неспокійних очах спонукало патера Брауна перейти відразу ж до справи. Якщо у господаря – манія переслідування, то він не заперечуватиме.

      – Ніяк не збагну, – м’яко сказав священик, – чи справді ви перестали чекати відвідувачів?

      – Маєте рацію, – спокійно погодився господар. – Одного відвідувача я чекаю. Можливо, він буде останнім.

      – Сподіваюся, що ні, – зауважив патер Браун. – У будь-якому випадку я радий, що не дуже схожий на нього.

      Пан Елмер злісно засміявся.

      – Анітрохи не схожі, – підтвердив він.

      – Пане Елмер, – заговорив без викрутасів священик, – даруйте за мою зухвалість, але один із моїх друзів розповів мені про ваші труднощі і просив з’ясувати, чи не можу я бути вам чимось корисним. Правду кажучи, у мене є певний досвід у таких справах.

      – Немає і не було справ таких, як ця, – заперечив Елмер.

      – Хочете сказати, – здогадався гість, – що ваші брати, котрі трагічно розпрощалися з життям, були вбиті?

      – І навіть вбивства ці не прості, – відказав господар. – Чоловік, котрий жене нас на смерть, – пекельний, і сила його – від пекла.

      – У всього зла є одне коріння, – серйозно зауважив патер Браун, – але звідки ви знаєте, що це не прості вбивства?

      Елмер відповів жестом, запросивши гостя сісти, а сам повільно опустився в інше крісло, охопивши руками коліна. Коли він підвів очі, в них з’явився м’який і задумливий вираз, а голос звучав доброзичливо й упевнено.

      – Зрозумійте, – сказав він, – я аж ніяк не хочу, щоб ви вважали мене за схибнутого. Розум привів мене до цих висновків, бо, на жаль, тільки розум до них і спричиняється. Я багато книг перечитав, адже я один успадкував пізнання батька в цій темній царині, а відтак – і його бібліотеку. Але те, про що я хочу вам розповісти, не вичитано з книг, я бачив усе на власні очі.

      Священик кивнув, а його співрозмовник ніби підшукував слова.

      – Щодо старшого брата я спочатку був не зовсім упевнений. У тому місці, де його знайшли, не було ніяких слідів, жодних відбитків ніг. І револьвер лежав біля нього. Але він тільки-но отримав загрозливого листа від нашого ворога –