Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

що ви позбулися спадщини, і він панічно кинувся геть. Не будемо надто суворими. У нього були і погані, і хороші пориви, але всі вони переплутані. Прагнення досягти успіху не таке вже й страшне, але він називає його прагненням до ідеалу. Старовинне почуття честі веліло не довіряти успіху, молодик міркував: «Це мені вигідно, отже, це нечесно». Сучасна мерзенна мораль вселяє, що «робити добро» і «робити гроші» – одне і те саме. В іншому він – хороший хлопець, яких тисячі. До зірок ідеш чи у вищий світ – усе вгору. Хороша дружина, хороші гроші – все добре. Він – не цинічний пройдисвіт, тоді б він одурив вас або відмовився, залежно від обставин. Він не міг глянути вам в очі, адже з вами залишилася половина його розбитого ідеалу. Я нічого не казав адміралу, але хтось сказав. Під час великого параду на борту він дізнався, що один родинний правник зрадив його. Адмірал так розхвилювався, що зробив те, чого ніколи б не вчинив при здоровому глузді, – зійшов на берег в трикутному капелюсі і визолоченому мундирі, щоб спіймати злочинця. Він дав телеграму в поліцію, ось чому інспектор вештався біля «Зеленого чоловічка». Лейтенант Рук подався за ним на берег. Він підозрював, що в родині якась біда, і частково сподівався, що зуміє допомогти та виправдатися. Тому він поводився так нерішуче. Що ж до того, чому він оголив шпагу, то тут справа в уяві. Він романтик, марив шпагами, втік на море, опинився на службі, де йому дозволяють носити шпагу приблизно раз у три роки. Він гадав, що сам на дюнах, де він грався в дитинстві. Якщо ви не розумієте, що він робив, то можу тільки сказати, як Стівенсон: «Ви ніколи не будете піратом». І ніколи не будете поетом, як ніколи не були хлопчиськом.

      – Я не була, – серйозно сказала Олівія, – але, здається, втямила.

      – Майже кожен чоловік, – правив своє священик у роздумах, – грається з якоюсь річчю, схожою на шаблю або кинджал, навіть із кишеньковим ножем. Ось чому мені здалося дуже дивним, що юрист цього не робив.

      – Про що це ви? – спитав Бернс. – Чого він не робив?

      – Невже ви не помітили? – здивувався патер Браун. – Там, у конторі, він грався з ручкою, а не зі складаним ножем, хоча у нього гарний блискучий ніж у формі стилета. Ручки запилені і забруднені чорнилом, а ніж тільки-но вичищений. Але він із ним не бавився. Є межі і для іронії.

      Інспектор помовчав і сказав, немов прокидаючись від глибокого сну:

      – Не знаю, на якому я світі, і не знаю, дісталися ви до кінця, але я не дістався до початку. Звідки у вас докази проти юриста? Що навело вас на цей слід?

      Патер Браун засміявся коротко та невесело.

      – Убивця схибив на самому початку, – сказав він. – Не збагну, чому цього не помітили. Коли ви повідомили про смерть, передбачалося, що ніхто нічого не знає, крім одного, – адмірала чекають вдома. Коли ви сказали, що він утонув, я спитав, коли це сталося, а Дайк запитав, де знайшли тіло.

      Священик спинився, щоб вибити люльку, і продовжував міркувати:

      – Коли вам кажуть про моряка, що він потонув, природно припустити, що він потонув у морі. У будь-якому разі, слід допустити таку можливість.