Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

пасую! Ось вже не думав, що колись доведеться натрапити на таке! Але що вдієш, якщо воно саме на тебе суне! Даруйте, патере Браун, переходжу на ваш бік. Відтепер я руками і ногами – за казки. Ось ви, пане Вендем, оголосили себе атеїстом і вірите тільки в те, що бачите. То що ж ви бачите? Точніше, чого не бачите?

      – Саме так! – похмуро кивнув Вендем.

      – Облиште, це просто місяць і дерева діють вам на нерви, – впирався Феннер. – Дерева в місячному сяйві завжди здаються дивовижними, гілки стирчать якось чудернацько. Подивіться, наприклад, на цю…

      – Так, – сказав Браун, спинившись і вдивляючись вгору крізь плутанину гіляччя. – Справді, дуже дивна гілка.

      Помовчавши, він додав:

      – Вона ніби зламана.

      Цього разу в його голосі почулася така нотка, що його супутники несвідомо заклякли. Справді, з дерева, що вимальовувалося чорним силуетом на тлі місячного неба, безвольно звисало щось, що здавалося сухою гілкою. Але це не була суха гілка. Коли підійшли ближче, Феннер, голосно вилаявшись, відскочив убік. Потім знову підбіг і зняв зашморг з шиї жалюгідного пониклого чоловічка, з голови котрого пір’ям звисали сиві патли.

      Ще до того, як він насилу спустив тіло з дерева, він уже знав, що знімає мерця. Стовбур був обмотаний десятками футів мотузки, і лише короткий відрізок її тягнувся від гілки до тіла. Велику садову діжку відкотили на ярд від ніг трупа, як стілець, що був вибитий ногами самогубця.

      – Господи помилуй! – прошепотів Олбойн, і не зрозуміти було, молитва це чи заклинання. – Як там сказав той гультяй: «Якби він чув, то взяв би і повісився»? Так він сказав, патере Браун?

      – Так, – підтвердив священик.

      – Так, – глухо вимовив і Вендем. – Мені ніколи і не снилося, що побачу чи визнаю щось подібне. Але що тут ще додати? Прокляття здійснилося.

      Феннер стояв, затуливши долонями обличчя. Священик торкнувся його руки.

      – Ви були дуже близькі з ним?

      Секретар відняв руки. Його бліде обличчя в місячному світлі здавалося мертвим.

      – Я ненавидів його всією душею, – відповів він, – якщо його вбило прокляття, то чи не моє?

      Слуга Божий міцніше стиснув його лікоть і сказав із запалом, якого до того не виявляв:

      – Будь ласка, заспокойтеся, ви тут ні до чого.

      Поліції стало сутужно, коли дійшло до опитування чотирьох свідків, причетних до цієї справи. Всі четверо були шановані і заслуговували повної довіри, а один, Сайлас Вендем, директор нафтового тресту, мав авторитет і владу. Перший же поліціянт, котрий спробував висловити недовіру до почутого, миттєво накликав на себе грім і блискавки з боку грізного магната.

      – Не смійте мені казати, щоб я тримався фактів, – нагримав на нього мільйонер. – Я дотримувався фактів, коли вас ще й на світі не було, а тепер факти самі тримаються за мене. Я вам викладаю факти, аби у вас вистачило розуму правильно їх записати.

      Правоохоронець був у літах і в невеликих чинах, і він нечітко усвідомлював, що мільйонер – постать така державна, що з ним не