Поміж двох орлів. Петро Лущик

таки Мошка!

      – Я маю на увазі не церкву, побудовану людьми, але створену Господом, – відповів старець і, побачивши, що хлопець не зрозумів, додав: – Твоє спасіння у чернецтві.

      – Ви пропонуєте мені стати монахом?

      – Спочатку, звичайно, послушником, а потім уже й ченцем.

      – Але я й не думав про це! – відказав Тарас.

      – На все воля Божа… – відповів монах. – П’ятдесят років тому я також і гадки не мав, що прийму постриг. А воно бач, як склалося.

      Тарас задумався, осмислюючи щойно почуту пропозицію.

      – Невже Мошко мене відпустить? – засумнівався він.

      – На це – так. В усякому разі, можна звернутися з проханням до гетьмана. Гадаю, він ще не забув, що походить з руського роду. Принаймні саме цим я пояснюю його рішення сприяти розбудові монастиря в Крехові.

      Тарас повертався додому і був спантеличений розмовою зі старим ченцем. Йому, звичайно, дуже хотілося вирватися з-під влади Мошка, але залишати заради цього матір і натягнути на себе до кінця життя чернечу рясу хлопець ще не був готовий.

      2

      Серед усіх ярмарків, котрі відбувалися у Жовкві, саме весняний був найбільшим і більш бажаним. Мало того, що він відбувався після Великодня, коли люди дозволяли собі не лише скоромне, він був першим після піврічної перерви. Ярмарок у травні припадав на день святого Станіслава – покровителя ясновельможного гетьмана, тому був особливо урочистим. Цього дня усі торговці, котрі знали про нього, де б вони не були, старалися прибути до Жовкви, бо знали, що у місто збереться чимало народу.

      Розуміючи, що вибирати буде з чого, адже про ярмарок знали люди не лише з Жовкви та навколишніх сіл, але й із далеких країв, потенційні покупці, у свою чергу, сподівалися зекономити на покупках. Минулого ярмарку, на святого Мартина, свій крам виставив кушнір з Белза. Його товар був значно кращий від місцевого, тож жовківські майстри залишилися у програші.

      Якщо торговці сподівалися продати дорожче, а покупці купити дешевше, то місцеві злодії потирали руки від майбутнього улову: роззяв на таких збіговиськах завжди вистачало.

      Не бажав залишатися без прибутку і місцевий уряд. У такі дні вже впродовж декількох останніх років податок на дозвіл торгувати зростав, що приносило відчутний прибуток у міську казну.

      Тобто у місті і навколишніх селах всі з нетерпінням чекали восьмого травня.

      Сопошинці мали на ярмарковій площі, яка розкинулась якраз навпроти головних воріт замку, своє відведене місце. Це місце, рівно ж як і право торгувати, сопошинцям надав колишній власник Винників, і ніхто не те що намагався відтіснити їх із «хлібного» місця, але навіть не помишляв цього.

      Звичайно, своїм скромним, в основному, рибним крамом вони поступалися іншим, багатшим селам, а приїжджим купцям – і поготів, але це був стабільний, хоч і невеликий набуток.

      Тарас із матір’ю прибули у Жовкву ще вдосвіта, але вже з самого ранку площа була заповнена народом. Розклавши на дерев’яних столах запечену вночі рибу, від якої