Поміж двох орлів. Петро Лущик

монаха, причому відвідини Тараса і кота ніколи не збігалися. Амвросій підозрював, що вони якось все-таки зустрілися, і ця зустріч для кота принаймні лишалася пам’ятною.

      – І що далі? – запитав Тарас, дочитавши до кінця.

      – Попрошу брата Порфирія, щоб він у себе в Крехові переплів усе в книгу.

      – Це було б добре, – згодився хлопець. – Але як це зробити, адже звідтам вже рік нікого не було.

      – Дасть Бог, хтось навідається, – відповів старий. – Скажи краще, що у світі робиться. А то я нічого не знаю.

      – Кажуть, до Жовкви повертається польний гетьман.

      – Польний? – перепитав монах. – А коли він став польним?

      – Та вже давно. Не знаю точно.

      Станіслав Жолкевський[1] вперше з’явився у Винниках одразу ж після останньої татарської навали. Нелюбимий королем Сигізмундом, він, тим не менше, підтримував останнього завжди, і після того, як 1596 року розбив повстанців Северина Наливайка, отримав привілей побудувати власне місто і назвати своїм іменем. Вибір впав на село Винники, що розкинулося на лівому березі мальовничої річки Стрвини неподалік родинного маєтку гетьмана у Туринці. Облюбувавши високий правий берег, Жолкевський заклав замок.

      З’являючись епізодично у Жовкві, власник міста все ж постійно контролював будівництво, запросивши для цього з Італії відомого архітектора Паоло де Дукато Клеменсі.[2] Схиблений на Леонардо да Вінчі, Павло Щасливий (так стали називати італійця, замінивши ім’я, що важко вимовлялося, а ще важче запам’ятовувалося) переконав Жолкевського побудувати місто. Бажаючи вразити, а то й досадити численним недоброзичливцям, Станіслав Жолкевський згодився. Тепер архітектору вже ніщо не заважало працювати так, як йому хотілося. Мало того, що прискореними темпами будувався замок-резиденція Жолкевських, одночасно зводилася оборонна стіна, окреслюючи цим межі майбутнього міста.

      Коли ж у 1603 році король надав Жовкві німецьке право, сюди перебралася дружина Реґіна з синами. Цим же указом місту дозволили проводити чотири ярмарки. Завтра якраз відкривається другий у цьому році, станіславський.

      – Завтра ярмарок, – нагадав Амвросій. – Підеш?

      – Звичайно, – відповів Тарас. – Ще до вечора наловлю риби, мати напече. Буде що продавати.

      – А Мошко відпустить?

      Тарас насупився. Згадка про управителя села завжди псувала йому настрій. Ще 1560 року тодішній власник Винників і навколишніх сіл Андрій Висоцький дарував їх белзькому воєводі Станіславу Жолкевському, батькові гетьмана. Нові власники спочатку батько, а за ним і син, постійно перебуваючи у походах (то короля потрібно рятувати, то Наливайка упокорювати, то зі Швецією воювати), у своїх володіннях з’являлися нечасто і всю владу над селами віддали в руки управителів, в основному, жидів. Ті, відчуваючи тимчасовість своєї посади і бажаючи урвати від неї ласий шматок, вичавлювали з селян усе: якщо пан встановлював один тиждень панщини, то управителі збільшували ще на сім днів особисто для себе. Тому селяни

1

 Станіслав Жолкевський (1547–1620) – польський державний і військовий діяч.

2

 Паоло де Дукато Клеменсі (Павло Щасливий; пом. 1610 р.) – львівський будівничий доби Ренесансу.