Богдан Хмельницький. Легенда і людина. Петро Кралюк

та з полковниками, та з полковою старшиною – сотниками й отаманами – на Богоявлення Господнє з’їхалися у Переяслав і там раду радили. На ній усі полковники та військо їхнє порішили бути під єдиновірним монархом під його величністю царем московським, а не під королем польським, королем римського віросповідання, а також всі ухвалили відмовитись від дружби з татарами. Скріплюючи це рішення, гетьман Хмельницький з усіма своїми генералами, полковниками та з усім військом у січні 1654 року дали присягу і прийняли надзвичайно пишні дарунки царськими соболями та іншим крамом. У цей же день були прийняті полкові знамена і стольники разом з приданими їм козаками роз’їхалися по усіх містах і там уся міська старшина, люди духовного сану, козаки та поспільство також дали присягу на вірність. При чому на всій Україні по обох берегах Дніпра кожен з охотою присягав. Весь народ радів радістю великою, бо всі були певні, що під рукою єдновірного монарха можна буде жити тихо, спокійно».[137]

      Подальші події, що відбулися після Переяславської ради, подані Грабянкою як тріумф Хмельницького. Мовляв, отримавши протекцію московського царя, він і його військо досягає значних успіхів у війні з поляками. Хмельницький «ставить на місце» кримського хана. Правда, смерть стає на заваді реалізації грандіозних планів цього діяча.

      Говорячи про смерть козацького вождя, Грабянка малює його ідеалізований портрет: «Це була людина воістину варта звання гетьмана. Він не боявся біди, у найтяжчому становищі не втрачав голови, не боявся найтяжчої роботи, був міцний духом; з однаковою мужністю зносив мороз і спеку, їв і пив не скільки хотів, а скільки можна було, ні вдень, ні вночі не знемагав від безсоння, а коли справи і труд воїна зморювали його, то він спав невеличку крихту часу і спав не на коштовних ліжках, а в постелі, що до лиця воїну. Лягаючи спати, не думав, як би знайти тихий куточок, а вкладався посеред військового гамору; одягався він так як і всі інші, мав коней та зброю не набагато кращу, ніж в інших. Не раз його бачили, як, укрившись військовим плащем, знеможений, він спав посеред сторожі. Він завжди першим кидався в бій і останній повертався з битви. Маючи ці та до цих подібні достоїнства, зовсім не дивно, що він став переможцем та пострахом для ляхів, а мирянам припав до душі, бо, відійшовши від військових справ та ученій, повністю зайнявся собою. У його воїнства все так було злагоджено, що коли б він не пощадив (про це мовилось уже), то зовсім би міг знищити Польщу».[138]

      Переяславська рада

      Поховання гетьмана подається як сумна подія. Грабянка навіть не хоче вірити, що Хмельницький помер своєю смертю. Спеціально подає в своєму літописі таку чутку, ніби козацького провідника отруїли поляки: «Деякі, правда, уперто твердять, що то поляки, не маючи сили інакше Хмельницького умертвити, вирішили його отруїти. А вчинили те так. Намовили якось родовитого юнака притворитись, ніби він хоче одружитися на дочці Хмельницького. Той погодився, поїхав у Чигирин

137

Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки. – С. 913.

138

Там само. – С. 921.