Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі. Литагент «Фолио»

виконала свої міжнародні зобов’язання, зокрема надала українським землям територіальну автономію. «Автономії ніхто вам у Польщі не дасть», – заявив прем’єр. Подібною була його реакція і на слова В. Мудрого про доцільність формування урядової програми розв’язання українського питання. «Та це не Австрія […]. То вона мала програми», – відповів голова уряду.[315]

      Навесні 1939 р. вкотре загострилися відносини легальних політичних сил і націоналістичного підпілля. Тепер УНДО вбачало одну з головних причин поразки Карпатської України в політиці ОУН, яка значно впливала на державницькі змагання на Закарпатті. Своєю чергою, націоналістичні лідери гостро критикували УНДО, звинувачуючи його в капітуляції перед Польською державою. У лютому 1939 р. керівник ОУН А. Мельник, який замінив на цьому посту Є. Коновальця (убитого в травні 1938 р. більшовицьким агентом), поширив відозву, де український націоналізм проголошував єдиним і визнаним носієм чинної боротьби. У відозві також лунали звинувачення на адресу легальних партій. Вбачаючи у націоналістичному підпіллі конкурента, який активною діяльністю підриває довіру мас до УНДО, В. Мудрий вважав за доцільне використати поразку Карпатської України, аби підірвати авторитет ОУН. «Тепер найвідповідніша пора розправитися з націоналістами […]. Нагода знаменита», – заявив він 20 березня на засіданні КК.[316] Разом з О. Назаруком, Д. Левицьким, М. Стахівим та М. Рудницькою В. Мудрий наполягав на публічному відмежуванні від дій ОУН. Від цієї заяви відмовилися В. Кузьмович і Д. Паліїв. Після тривалих дискусій представники УНДО, УСРП і УНО ухвалили опублікувати полемічну брошуру, спрямовану проти ОУН,[317] але вона так і не побачила світу.

      Напередодні Другої світової війни пошук шляхів вирішення українського питання завершився поверненням влади до «ендецьких» теорій мононаціональної Польської держави. Провал політики «нормалізації» спричинив занепад ролі УНДО та інших легальних партій, розчарування в ідеях парламентаризму. Це штовхало українців до радикальніших засобів боротьби; до того ж популярність ОУН напередодні Другої світової війни дедалі зростала. В умовах, коли вибух війни був питанням кількох днів чи навіть годин, провідні українські політичні партії могли або виступити на підтримку Польщі, або обрати нейтральну позицію. Оскільки другий варіант поведінки влада неминуче розцінила б як зраду, не залишалося нічого іншого, як офіційно підтримати поляків.[318] І. Кедрин-Рудницький наводить також інші причини подальшого курсу українських політиків: «Всі ми відчували, що просто «висить у повітрі» масовий погром українських установ польською вулицею під протекцією поліції».[319] Тому 24 серпня 1939 р., коли сумніву в початку Другої світової війни вже не було, відбулося засідання Народного комітету УНДО. Після виступу В. Мудрого було одноголосно ухвалено резолюцію, де зазначалося: у тогочасних важких для Польської держави часах український народ виконає громадянський

315

Швагуляк М. Маловідома сторінка політичного життя Західної України передодня Другої світової війни: (З історії Контактного Комітету. 1937–1939 роки) // Записки Наукового товариства імені Шевченка / гол. ред. Олег Купчинський. – Львів, 1994. – Т. CCXXVIII. (Праці iсторично-філософської секції Наукового товариства імені Шевченка у Львові). – С. 207–248.

316

ЦДІАУ у Львові. – Ф. 359. – Оп. 1. – Спр. 219. – Арк. 54.

317

ЦДІАУ у Львові. – Ф. 359. – Оп. 1. – Спр. 219.

318

Швагуляк М. Маловідома сторінка політичного життя Західної України передодня Другої світової війни: (з історії Контактного Комітету. 1937–1939 роки) // Записки Наукового товариства імені Шевченка / [ред. Олег Купчинський]. – Львів, 1994. – Т. CCXXVIII. – С. 207–248. – (Праці iст. – філософської секції Наукового товариства імені Шевченка у Львові).

319

Кедрин І. Життя – події – люди: спомини і коментарі / Іван Кедрин. – Нью-Йорк: Видавнича кооператива «Червона Калина», 1976. – С. 512.