Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі. Литагент «Фолио»

з польською владою.

      Вибори було призначено на 13 листопада 1938 р. Для їх підготовки та проведення утворено окружні комісії, що переважно складалися з поляків.[294] Завдяки виборчій угоді було збережено status-quo 1935 р. – кількісне представництво українських партій у Сеймі та Сенаті залишилося незмінним.[295] Водночас, за словами В. Мудрого, під час виборів у Львові протягом трьох днів польська «ендецька» молодь і польська «вулиця» нищили на очах органів безпеки майно українців, однак влада на це ніяк не реагувала. Аналогічні акти вандалізму сталися й в інших містах.[296]

      Подих Другої світової війни

      Складна політична ситуація у краю, зокрема події на Закарпатті, загострення українсько-польських відносин, діяльність КК, до складу якого входили лідери основних українських легальних партій – УСРП, УСДП, ФНЄ, УНО – і представники опозиції в УНДО, позначилися на політичній позиції лідерів УНДО. Про це, зокрема, свідчила перша промова голови УПР В. Мудрого у Сеймі, головна теза якої – порушення українсько-польського порозуміння з вини влади. Таку саму позицію зайняв від імені УВО С. Скрипник.[297] В. Мудрого вдруге обрали віце-маршалком, але тепер його кандидатуру пропонувала не президія (як було 1935 р.), а депутати.[298] На пленарному засіданні Сейму 3 грудня 1938 р. політик заявив, що три роки «нормалізації» дали незаперечні докази, що у політиці Польщі стосовно українського народу головним був і залишається курс – «поборювання всього, що українське». Спираючись на найновіші факти (антиукраїнські погроми під час виборчої кампанії, у яких брали участь навіть підрозділи Корпусу охорони пограниччя; зовнішньополітичні акції проти Карпатської України, зокрема пропагандистська кампанія за приєднання її до Угорщини), В. Мудрий стверджував: «Cамо життя доказало, що ніякі півзасоби у полагоджуванні українських постулятів у Польщі не доведуть до нічого позитивного. Українська проблема в Польщі вимагає основного й радикального полагодження, а єдиною формою розвязки тієї проблеми є здійснення законодатною дорогою територіальної автономії для всіх етноґрафічних українських земель у державі».[299]

      Під впливом процесів на Закарпатті УПР 9 грудня 1938 р. внесла на розгляд Сейму «Проект конституційного закону Галицько-Волинської землі». Відповідно до нього передбачалося надати територіальну автономію західноукраїнським землям (без західних повітів Львівського воєводства), створити автономний уряд і сейм, власні збройні сили, забезпечити рівноправність польської й української мов у державних установах.[300] І хоча законопроект не було ухвалено, учинок УПР та промова В. Мудрого викликали значне зацікавлення серед української громадськості та широкий відгомін не тільки в Польщі, а й за кордоном. Як інформував Львівське воєводське управління староста Львівського повіту, окремі патріотично налаштовані українці говорили, що виступ В. Мудрого «був великим кроком вперед до здобуття не автономії, а повної

294

Макарчук С. Міжнаціональні антагонізми в суспільстві Західної України в переддень вересня 1939 року // 1939 рік в історичній долі України і українців: матеріали міжнар. наук. конф. (Львів, 23–24 верес. 1999 р.). – Львів, 2001. – С. 6 – 20.

295

Sprawy Narodowościowe. – Warszawa. – 1929–1939.

296

Там само.

297

Medrzecki W. Ukraińska reprezentacja parlamentarna w Drugiej Rzeczypospolitej // Krakowskie zeszyty ukrainoznawcze. – Kraków. – 1996. – T. III. – S. 220–234.

298

Brzoza C. Ukraińska reprezentacja parlamentarna w II Rzeczypospolitej // Krakowskie zeszyty ukrainjznawcze. – Kraków. – 1992/1993. – T. I/II. – S. 153–165.

299

Sprawozdanie stenograficzne Sejmu. Kadencja V / Sejm Rzeczypospolitej Polskiejq. – 3 posiedzenia w dniach 3 grudnia 1938 r. – Ł. 1 – 109.

300

Sprawy Narodowościowe. – Warszawa. – 1929–1939. – S. 244.