Енеїда. Вергілій

вітрами ці судна ілійські сюди ось пригнали.

      Сестро, подумай, які будуть славні і місто, й держава

      За допомогою мужа такого? Якими ділами

      Слава пунійців при збройній помочі тевкрів засяє!

      50 Божої ласки проси, і, жертву благальну принісши,

      Гостям годи, і придумуй причини якісь зволікання, —

      Море, мовляв, ще не втихло, ще дощ Оріон посилає,

      Ще не зрихтовані судна, й погода іще не підхожа».

      Цими словами запалює серце жагучим коханням,

      55 В душу надію вливає, із серця жене несміливість.

      Зразу ж до храмів ідуть вони й жертвами миру благають;

      В жертву овечок приносять добірних, за звичаєм предків,

      Закононосній Церері, і Фебові, й батьку Ліею,[86]

      Передусім же Юноні, святій опікунці подружжя.

      60 Чашу сама бере в руки красуня Дідона й корові

      Білій зливає між роги чи перед богами проходить

      При вівтарях переповнених, жертвами свято шанує,

      В груди відкриті тваринам живим ще вона заглядає

      Пристрасно, в них-бо шукає поради. Пустії пророцтва!

      65 Що допоможуть ті жертви і храми у шалі кохання?

      Вогник незримий утробу з'їдає, і рана невидна

      В неї під серцем ятриться; нещасна Дідона палає

      Жаром кохання, у шалі ганяє по цілому місту.

      Наче та лань необачна, котору поцілив стрілою

      70 В критському лісі пастух, що стрілами сипле навколо,

      Й зовсім не дбає про те, куди з них яка полетіла.

      Лань же чимдуж утікає лісами в діктейські ізвори,

      В боці ж у неї стримить увесь час та стріла смертоносна.

      От із собою Енея вона скрізь по городу водить,

      75 Місто усе і сідонські багатства показує, хоче

      Щось пояснити, та рве на півслові. А день звечоріє —

      Знову ті самі бенкети справляє і слухати прагне

      Знову, безумна, про горе троянське; слова його пильно

      З уст випиває. А потім, коли вже розійдуться, й світло

      80 Місяця згасне, і темінь настане, й, заходячи, зорі

      Кличуть до сну, то в порожніх покоях самотня сумує

      І на покинуте ложе лягає сама, відчуває

      Близько й, хоча і відсутнього, бачить його біля себе —

      Або, полонена образом батьковим, ніжно до лона

      85 Горне Асканія – може, обдурить любов невимовну.

      Вежі, початі віднині, не тягнуться вгору, і збройних

      Вправ юнаки не виконують, гавані й захисних замків

      Задля війни не будують; припинено все споруджати —

      Й мури високі, і грізні ті башти, що неба сягають.

      90 Жінка Юпітера мила, лише зміркувавши, що та вже

      В путах хвороби, та й про поговір їй, шаленій, байдуже,

      Словом таким до Венери озвалась Сатурнова донька:

      «Славу величну і здобич пресвітлу ви разом придбали —

      Ти і твій син. Великі і славні всі будуть богове,

      95 Як два боги одну жінку обманом своїм подолають.

      Знаю і те я прекрасно, що ти, наших мурів злякавшись,

      Мала в підозрі гостинні доми в Карфагені могутнім.

      Як,

86

Цереру, богиню землеробства, вважали законодавицею культури і норм шлюбного життя. Ліей – Вакх, що вважався богом родючості й зростання.