Емоційна спритність. Як почати радіти змінам і отримувати задоволення від роботи та життя. Девід Сьюзен

п’ять років я вирішила втекти з дому. Чогось образилася на батьків, уже й не пригадую через що, але пам’ятаю, що думала тоді, ніби втеча – найрозумніший для мене вихід. Я ретельно упакувала торбинку, взяла банку арахісового масла й трохи хліба з комори, взула сабо у вигляді червоно-білого сонечка й рушила в пошуку свободи.

      Ми мешкали біля дороги зі жвавим рухом у Йоганнесбурзі, і батьки довго втовкмачували мені, щоб я ні за яких обставин сама не переходила вулицю. Уже біля рогу я зрозуміла, що продовження руху в широкий світ – не вибір. Перехід вулиці був під абсолютною і беззастережною забороною. Тож я зробила те, що зробив би кожен слухняний п’ятирічний втікач, котрому забороняли виходити на проїжджу частину: я обійшла квартал. І раз, і два, і три рази. До свого повернення додому після прикметної драматичної пригоди із втечею я чотири години кружляла довкола того самого кварталу, минаючи ворота рідного дому.

      Так чи інакше ми всі таке робимо. Ми раз у раз йдемо (чи біжимо) довкруг кварталів нашого життя, виконуючи писані, гадані чи уявні правила, переймаючись способами буття й праці, що не дають нам користі. Я завжди повторюю, що ми поводимося як надувні іграшки, які постійно вдаряються об ті самі стіни, не думаючи, що праворуч або ліворуч можуть бути відчинені двері.

      Навіть коли ми визнаємо, що перебуваємо на гачку й нам потрібна допомога, люди, до яких ми звертаємось – сім’я, друзі, добрі начальники, лікарі, – не завжди її надають. У них свої проблеми, обмеження та справи.

      Тим часом наша споживацька культура підтримує ідею, що ми можемо проконтролювати і владнати всі справи, які нас непокоять, і слід відкинути або замінити все, що нас не влаштовує. Нещасливі стосунки? Знайдіть іншого. Недостатньо продуктивний? Для цього є своє застосування. Коли нам не до вподоби те, що коїться в нашому внутрішньому світі, ми ставимося до цього зі звичних для себе позицій. Ми йдемо по крамницях, відвідуємо нового терапевта, переймаємося нашими нещастями й незадоволеннями, просто використовуючи «позитивне мислення».

      На жаль, усе це працює погано. Намагаючись давати раду негативним думкам і почуттям, ми даремно на них зациклюємось. Спроби позбутися їх ведуть до того, що ми починаємо робити щось нікому не потрібне або вдаємося до заспокійливих засобів. Намагання змінити негатив на позитив веде прямцем до погіршення.

      Щоб дати лад своїм емоціям, багато хто звертається до книжок або курсів лекцій про самодопомогу, проте такі програми самодопомоги зовсім неправильно висвітлюють проблему. Особливо хибною є реклама позитивного мислення. Дуже складно, а іноді й неможливо раптом почати думати про щось гарне, бо мало хто здатний просто відімкнути погані думки й замінити їх приємними. Така порада не бере до уваги основне: ваші т. зв. негативні емоції часто насправді йдуть вам на користь.

      Насправді негативність – нормальна. Це фундаментальний факт. Ми так влаштовані, аби іноді мати негативні відчуття.