Королівство жахів. Джин Філліпс

чоловіки з рушницями й застрелять його, і чи не буде його найбільшою помилкою, що він захотів прийти в зоопарк цього дня? Чи він такий дурний? Здебільшого дурний. Іноді він переконаний у цьому, і його мати терпіти не може, коли він їй про це каже. Він заплющив очі, намагався зловити свій подих. Навіщо він це робить? Чому він завжди спохоплюється занадто пізно, прагнучи повернутися до початку подій, коли він міг би повестися зовсім інакше, так не заплутуватися, знаючи, що він знову заплутається?

      Один із вепрів помочився на землю. Вони грубі тварини, бридкі й дурні на вигляд, і чому вони дозволили зловити себе й посадити в клітку?

      Він підняв рушницю, яку тримав у руці, підтримав ствол долонею, підняв її над загорожею. Натиснув на спусковий гачок. Його слух відключився, став неясним, відколи вони сюди ввійшли, й він шкодував, що вони не подумали взяти вуха із собою, але постріли тепер лунали зовсім не гучно. Він віддавав перевагу швидкості перед точністю, прицілюючись у голову, живіт і хвіст: йому хотілося б відстрелити хвіст. Він перебував за кілька ярдів від своїх мішеней, а не за сорок чи п’ятдесят ярдів, як у тирі, й ця мішень не рухається, як люди, тому він здивувався шкоді, якої завдавали його постріли. У першого кабана був розпоротий живіт, і все вивалилося з нього на землю, паруючи, другий кабан також був мертвий, і Роббі відійшов від загорожі, доки запах не дійшов до нього.

      Ніхто ніколи не говорив про запах.

      Він тримав пальці зігнутими на спусковому гачку свого «Бушмастера» класичної моделі, й до нього повернулася впевненість. Він узяв свої думки та почуття під контроль. Він не знав, чому Марк наговорив йому дурниць про те, що він потребував, щоб його приціл поправляли, щоб хтось натягував задній ремінь, тоді можна було обрати найкращий кут. Йому стало подобатися, як воно є. Рушниця в руці надала йому впевненості.

      Він почув кроки. Обернувся й наставив рушницю, готовий до несподіваної зустрічі.

      – Заспокойся, придурку! – закричав Марк, нахилившись так низько, ніби впав навколішки. Він мав «Ґлок» у своїй руці та «Сміт і Вессон» у кобурі.

      Роббі опустив рушницю.

      – Де ти був?

      – На полюванні. Я думав, ти біжиш за мною. Ти готовий?

      Роббі кивнув.

      6:00 пополудні

      Джоан не пам’ятала, щоб вона коли-небудь так уважно спостерігала за змінами в небі. Одна вогниста смуга, яку вона побачила, коли сонце сховалося за обрій, стала ширшою й глибшою. А тепер уже все небо було смугастим, кольору обчищеного персика. Барви стали ще інтенсивнішими.

      Вона почула якийсь звук від зони приматів. Гучний звук – або хряснули зачинені двері, або щось важке впало. Тріскучий звук, не схожий на вибухи балонів – у ритмі, наче хтось стукав пальцями по столу – а потім брязкіт розбитого скла. Пронизливий крик, нелюдський.

      Ці всі звуки були приглушеними, наче їхня гучність раптово зменшилася, але сумніву не було – в будівлі хтось ходив. Той, хто не боявся, що його почують.

      – Цссс, – прошепотіла вона Лінкольну. –