Як зупинити час. Мэтт Хейг

я ніколи не зможу спілкуватися, я зрозумів, що хочу в Ісландію. А самотнє життя в Ісландії збудило в мені бажання жити звичайним життям.

      На жаль, звичайне життя не гарантує щастя. Узагалі все це – я маю на увазі вчителювання – лише обман. Може, усі просто когось удають? Усі вчителі та учні в цій школі лише грають якусь роль? А Шекспір мав рацію, і весь світ – лише театр? Без гри та вдавання він просто припинить існування? Ключ до щастя – не бути собою. У кожного з нас надто багато отих «собою», тому, якщо хочете бути щасливими, просто знайдіть брехню, яка вас влаштовує.

      Я дивлюся на ці усміхнені обличчя та розумію: я обрав не ту брехню.

      – Чому люди вірили у відьом? – знов питаю я.

      У коридорі за дверима класу проходить Дафна, посміхається мені, показує два великі пальці та швидко крокує далі. Я всміхаюсь у відповідь, наче усе тут просто чудово, наче я вже мільйон разів це робив і наче я не старий пес, який намагається навчитися нових трюків.

      Я знов повторюю питання:

      – Що примушувало людей вірити у чаклунство?

      На першій парті дівчинка підняла руку: я думав, буде відповідати, але ні, вона просто позіхнула.

      Я сам відповідаю на своє питання, намагаючись не думати про спогади, які воно будить у мені. Голос трохи тремтить, і я намагаюсь його опанувати:

      – Люди вірили у відьом, бо так їм було простіше. Звичайний ворог не влаштовує людей, бо їм потрібне пояснення. І в неспокійні часи, коли всюди панувала неосвіченість, людей це влаштовувало. Як ви думаєте, хто вірив у відьом?

      – Дурні люди, – буркнув хтось, я не побачив, хто саме.

      Я всміхаюся. До кінця уроку п’ятдесят п’ять хвилин.

      – Так, здавалося б, так і було. Але ні, у відьом вірили всі. Королева Єлизавета I видала указ проти відьом. А король Яків I, що сів на трон після неї, навіть написав книгу про відьом! А він вважався інтелектуалом! До речі, першою технологією, що почала розповсюджувати фальшиві новини, став не Інтернет, а друкована преса. А книги тільки зміцнювали марновірство. Тож майже всі люди вірили у відьом. Існували мисливці на відьом, які подорожували країною та вистежували…

      Раптом голову пронизує гострий біль, і я хитко спиняюся посеред речення.

      Дівчинка, що позіхала на першій парті, схвильовано питає:

      – Сер, з вами все гаразд?

      – Так, просто голова болить. Пусте, це минеться.

      А за нею якась дівчинка з задньої парти:

      – А звідки вони знали, хто відьма, а хто ні?

      Питання б’ється у моїй голові, наче птаха в темній кімнаті.

      Звідки вони знали?

      Звідки вони знали?

      Звідки вони знали?

      Саффолк, Англія, 1599 рік

      Моя мати, як, мабуть, і належить батькам, була складною та суперечливою особистістю. Моралістка, вона полюбляла задоволення (їжу, музику, красу природи). Глибоко релігійну, її однаково заспокоювала як молитва, так і французька пісня. Любителя природи, її по-справжньому лякало будь-що за межами зàмку. Тендітна, але вперта та міцна. Не знаю, скільки дивних рис її