Завжди поруч. Михаил Гранд

будинку, крім, власне, його мешканців. На ньому блищав золотом канделябр зі свічками.

      – Ну що ж, я радий за тебе! Нехай щастить у навчанні, Йосипе, – сказав хлопець і підморгнув молодшому братові.

      – То ти вже маєш їхати? – запитала Ізабелла.

      – Я одягнуся за кілька хвилин. Довезу тебе, – запропонував батько.

      – Ні, не варто! – відповів хлопець. – Поснідай спокійно, а я вже піду, доки не спізнився.

      – Але ти не спізнюєшся. І я не помітила, щоб ти зранку щось їв, – дорікнула йому мати. – Зараз принесу сніданок.

      – Я самостійно вивчив одну мелодію. Будь ласка, послухай! – попросив собі і Йосип.

      – Гаразд, тільки недовго, – погодився Флоріан.

      – Знайди собі місце й сідай, – звеліла вчителька музики.

      Вона вимовила це так, наче знаходилася у себе в класі, оточена нетямущими учнями. Схоже, ця жінка занадто часто ставилася зверхньо до оточуючих. Інша манера розмови вже давно стала для неї незвичною.

      Флоріан сів поруч з батьком, і ніжки софи під оксамитовим простирадлом, що демонструвало пасторальні сценки, ледь чутно заскрипіли.

      Йосип розташувався на круглому стільці перед роялем і став грати Вагнера. Учителька відразу почала задавати йому темп змахами руки. Зненацька рука педагога здригнулася, і Йосип відразу збився. Мелодія перетворилася на какофонію.

      – Пальці мають рухатися, наче хвилі, Йосипе! Грай більш плавно! – скомандувала вчителька.

      Хлопчик спробував підлаштуватися під нові вказівки, але це остаточно зіпсувало гармонію музики.

      – Не можу, – нарешті жалісливо промовив він, припинив грати і зіщулився на стільчику.

      – Це чітка, бравурна мелодія, а так у нього пальці заплітаються, – прокоментував Вінсент.

      – Не сперечайтеся зі мною! – обурилася вчителька. – Якщо я кажу «плавно», то учень має лише запитувати, наскільки плавно.

      Йосип нишком подивився на маму, намагаючись зрозуміти, що йому робити, але жінка лише покачала головою. І зазначила:

      – Знаєте, без вас у нього краще виходило…

      – Цього не може бути! – ображено вигукнула вчителька.

      Вінсент ствердним кивком підтримав дружину.

      – Мені здається, вам не слід нам заважати. Це мій урок – і я проведу його, як запланувала, – процідила жінка.

      – Вибачите, – вимовив Вінсент, – але на сьогодні досить. Ми подумаємо щодо вашої кандидатури…

* * *

      Флоріан попрощався з батьками і братом. Сказав, що буде сумувати за ними, зателефонує їм уже з великого міста в чужій країні, і вийшов з дому…

      За ніч встигли розквітнути кущі троянд. Ніжні квіти огорнули все навколо запаморочливим ароматом. Пелюстки виблискували крапельками роси, над ними кружляли різнобарвні метелики. У блакитному небі яскраво сяяло сонце, проте на вулиці відчувалася вранішня прохолода. Після вчорашнього дощу земля ще не встигла прогрітися.

      Флоріан, посміхаючись, витяг з кишені ключі від автомобіля, припаркованого неподалік,