Гра янгола. Карлос Руис Сафон

на пагорбі». Успіх забезпечений.

      – Успіх насамперед потрібен тобі, бо або я помиляюся, або скоро твої заощадження вичерпаються.

      – Я завжди можу звернутися до вашого милосердя.

      – Не пам’ятаю, щоб ти коли-небудь до нього звертався.

      – Для всього на світі існує початок.

      – Зараз тобі здається, ніби для тебе настав кінець світу, але…

      – …але незабаром я зрозумію, що зі мною сталося найкраще з того, що могло статися, – закінчив я його думку. – Вам залишилося тільки зізнатися, що тепер дон Басиліо пише для вас промови.

      Відаль засміявся.

      – Що думаєш робити? – запитав він.

      – Може, вам потрібен секретар?

      – Я вже маю найкращу секретарку, яку тільки можна собі уявити. Вона розумніша, ніж я, у тисячу разів працелюбніша за мене, а коли всміхається, то здається, що цей паскудний світ іще може мати якесь майбутнє.

      – Хто ж це чудо?

      – Дочка Мануеля.

      – Крістіна?

      – Нарешті я почув, як ти вимовив її ім’я.

      – Ви обрали не дуже вдалий тиждень для того, щоб посміятися з мене, доне Педро.

      – Не дивися на мене поглядом ягняти, якому щойно відрубали голову. Невже ти думаєш, що Педро Відаль дозволив би, не вживши ніяких заходів, аби ця отара заздрісних пересічностей виштовхала тебе на вулицю?

      – Одне ваше слово, сказане головному редакторові, змінило б справу.

      – Я знаю. Тому саме я запропонував, щоб він тебе звільнив, – сказав Відаль.

      Я пережив таке відчуття, ніби він дав мені ляпаса.

      – Дуже дякую за цей копняк, – зімпровізував я.

      – Я сказав йому, щоб він так зробив, бо маю для тебе щось краще.

      – Жебрацтво?

      – Який же ти безвірник! Тільки вчора я розмовляв про тебе з кількома своїми колегами, що заснували нове видавництво, і їм потрібна свіжа кров, яку вони могли б пити.

      – Звучить вельми заманливо.

      – Вони вже знають про «Барселонські таємниці» і хочуть зробити пропозицію, яка дозволить тобі стати дорослим чоловіком і повноцінним письменником.

      – Ви говорите серйозно?

      – Звісно, я говорю серйозно. Вони хочуть, щоб ти написав їм серіал у найбільш бароковій, кривавій і маячній традиції ґранд-ґіньйоля, супроти якого «Барселонські таємниці» матимуть вельми блідий вигляд. Думаю, це та нагода, якої ти чекав. Я сказав їм, що ти прийдеш поговорити з ними й можеш негайно братися до роботи.

      Я глибоко зітхнув. Відаль мені підморгнув і обняв мене.

7

      Ось так і сталося, що за кілька місяців до того, як мені мало виповнитися двадцять років, я дістав і прийняв пропозицію написати серію романів, які видаватимуть окремими книжками, кожна вартістю в одну песету, під псевдонімом Іґнатіус Б. Самсон. Мій контракт зобов’язував мене здавати щомісяця по двісті сторінок надрукованого на машинці тексту, насиченого інтригами, убивствами в середовищі світського товариства, незліченними жахіттями на суспільному дні, таємним коханням між жорстокими поміщиками