Бродяги Пiвночi (збірник). Джеймс Кервуд

на Казана, були переважно старожитці дикої місцевості – чоловіки, які все своє життя провели серед собак, хто знав, що означає червоний блиск у Казанових очах. Старий шахтар із Кутенаю тихенько шептав комусь на вухо:

      – Ставлю на сьо’о один до одно’о. Якби тре’а було, то й фору дав би. Він поб’є доґа. Доґ проти ньо’о нічо’о не покаже.

      – Зате сей важчий, – із сумнівом сказав інший чоловік. – Диви на його щелепи, а плечі…

      – Ага, і здорові ноги, м’яке горло, товстий живіт. Вахлай… – перебив його кутенай. – Пробі, повір на слово й не став ти на сьо’о доґа!

      Інші юрмилися між двома клітями. Спочатку Казан гарчав на всіх цих роззяв, а тоді ліг біля глухої стіни клітки й дивився на всіх похмурим поглядом, поклавши голову між передніми лапами.

      Бій мав відбутись у Баркеровому закладі, що був чимось середнім між шинком і кав’ярнею. Усі лавки й столи були прибрані, а посеред великої кімнати на помості заввишки три з половиною фути стояла клітка на десять квадратних футів. Навколо, близько одне біля одного, були розставлені сидіння трьохсот глядачів. Над горішньою відкритою частиною клітки були підвішені дві великі гасові лампи зі скляними відбивачами.

      Була восьма година, коли Гаркер, Мак-Тріґер і двоє чоловіків занесли на арену Казанову кліть, яку тримали за допомогою дерев’яних брусів, що виступали з її нижньої частини. Великий доґ був уже в клітці для бою. Він стояв, моргаючи через яскраве світло ламп. Побачивши Казана, пес нашорошив вуха. Казан на це не ошкірився. Жоден собака не виявив сподіваної ворожості. Розчарований гул прокотився серед трьохсот глядачів. Коли в клітку для бою впустили Казана, доґ лишався нерухомий, як скеля. Він не стрибнув на супротивника, навіть не гаркнув, лише подивився на нього підозріло й знову повернув свою красиву голову до численних глядачів, що прагнули видовища. Кілька секунд Казан стояв перед доґом на прямих ногах. Тоді розслабився й також байдуже подивився на юрбу, яка чекала запеклого смертельного бою. Глумливий сміх прокотився тісно поставленими рядами. Почулося й освистування, насочувані їддю слова, а тоді кілька сердитих голосів почали вимагати від Мак-Тріґера й Гаркера повернути їм гроші. Невдоволене сум’яття зростало. Обличчя Сенді було червоне від образи й люті. Сині вени в Гаркера на лобі розпухли удвічі проти нормального розміру. Він замахав кулаком до натовпу й закричав:

      – Та чекайте! Дайте їм ше час, чортові дурні!

      На цьому слові всі затихли. Казан повернувся й втупився у величезного доґа. Той і собі поглянув на Казана. Обережно, ніби готуючись до нападу, вовкопес трішки просунувся вперед. Доґ наїжачився й собі рушив на супротивника. Зупинилися вони на відстані чотирьох футів. Навкруги запанувала мертва тиша, можна було почути, як муха летить. Сенді й Гаркер поряд із кліткою ледве дихали. Один навпроти одного стояли досвідчені воїни, що мали доладні тіла, міцні м’язи й не боялися нічого, навіть смерті. Обоє вони стали жертвами напівдиких людей. Ніхто не міг бачити запитального погляду в їхніх лютих очах. Ніхто не знав, що в цей бентежний момент