Бродяги Пiвночi (збірник). Джеймс Кервуд

й не торкнувся. Сенді задоволено відзначив про себе зміни в Казановій поведінці. До того часу, як розвиднілося, він уже поснідав і був готовий вирушати в дорогу. Цього разу Мак-Тріґер безстрашно підійшов до Казана без кийка. Розв’язавши бабішевий мотузок, він потяг собаку до каное. Казан повільно плентався по піску. Тоді його викрадач прив’язав кінець мотузки до корми каное. Сенді в’їдливо посміхався, передчуваючи солодку забаву. Як приборкувати собак, він добре навчився ще на Юконі.

      Штовхнувши каное від берега носом уперед, Мак-Тріґер, тримаючись за весло, почав тягти Казана до води. Уже за кілька секунд Казан стояв передніми ногами на самісінькому краю потоку. Якусь мить Сенді дав мотузці вільно провиснути, а тоді раптово сильно смикнув і потягнув Казана у воду. Дуже швидко він почав виводити каное до середини річки, направляючись униз за течією. Мак-Тріґґер гріб так, щоб тримати мотузку натягнутою. Казан, хоч йому й досі все боліло, був змушений пливти, щоб тримати голову над водою. Хвилі від руху човна, що ставали все більшими в міру того, як Сенді все швидше гріб, робили просування Казана справжньою мукою. Часом його кудлата голова повністю опинялася під водою. Інколи Сенді чекав трохи й знову брався за весло. Казан слабшав. Пропливши з півмилі, він почав тонути. Тільки тоді Сенді витягнув його й запхав у каное. Там Казан, знесилений, упав на дно. Метод Сенді був жорстоким, та він спрацював. Казан більше не мав жодного бажання битися. Він уже не боровся за свою свободу. Тепер він знав, що цей чоловік – його господар, що вибив з нього духа непокори. Усе, чого пес тепер прагнув, – щоб йому дозволили лягти на дні каное, подалі від кийка й води. Кийок лежав між ним і чоловіком, і його кінець, що пах Казановою кров’ю, був за два фути від собачого носа.

      П’ять днів і п’ять ночей тривала подорож униз за течією. За цей час ще тричі Мак-Тріґґер приборкував Казана биттям кийком, довелося псові зазнати ще одних тортур водою. Уранці шостого дня вони досягли Ред-Ґолд-Сіті, і Мак-Тріґґер нап’яв свій намет поруч із річкою. Невідь-де для Казана роздобув він ланцюг і після того, як надійно закріпив собаку позаду намету, зняв бабішевого намордника.

      – У наморднику м’яса не поїси, – сказав він своєму в’язневі. – А мені тре’, шоб ти знову став сильним і злющим. Слухай, яку штуку я придумав. Набереш вагу на диких котах. Зробимо з тобою їден трюк, набгаєш мені капшука. Я вже не раз таке робив. Вовк і пес – трясця мене – та се ж безпрограшно!

      Відтоді двічі на день приносив він Казанові свіжого сирого м’яса. Великий біль і втома духу більше скволили собаче тіло. Лапи вже не боліли, розбиті щелепи загоїлись. Уже на четвертий день Казан щоразу зустрічав Сенді гарчанням і вишкіреними іклами. Одначе Мак-Тріґґер більше його не бив. Чоловік не кормив його ні рибою, ні салом, ніякою іншою їжею, крім сирого м’яса. Він ходив за п’ять миль угору за течією річки, щоб принести йому свіжі тельбухи карібу. А якось Сенді привів із собою ще одного чоловіка, і коли незнайомець підійшов занадто близько до Казана, той несподівано кинувся на нього. Чоловік