Щира шахрайка. Емілі Локгарт

сіла.

      – Раніше я фарбувалася для Ґіла, – Патті вела далі, – і для Іммі, коли вона була маленькою. Раніше вона говорила: «Матусю, завий волосся! Давай, нанось блискітки!» Зараз приводу немає. Я вирішила зробити перерву в роботі. Одного разу мені спало на думку: «Мені не треба турбуватися». Я просто вийшла з дверей – і це була така полегкість, що я і не можу описати. Але знаю, що це тривожить людей. Мої друзі хвилюються. А я думаю: нехай. Я втратила Імоджен. Я втратила Ґіла. Ось зараз – це я.

      Джул прагнула сказати правильні слова, але не знала, що саме треба – поспівчувати чи відволікти.

      – Я про таке читала книжку в колежі, – вимовила вона.

      – Про що?

      – Про те, як тримати себе у повсякденному житті. Один хлопець, Гоффман, гадав, що у різних ситуаціях люди поводяться по-іншому. Що особистість змінюється. Це зветься пристосуванням.

      – Ти маєш на увазі, що я припинила себе демонструвати?

      – Або ви робите це по-іншому. Існують різні версії «я».

      Патті підняла меню, відтак простягла руку і торкнулася руки Джул.

      – Тобі слід повернутися до коледжу, солоденька цукерочко. Яка ти розумна.

      – Дякую.

      Патті подивилася Джул у вічі.

      – Я чудово відчуваю людей, ти знаєш, – сказала вона, – і в тобі так багато потенціалу. Ти голодна і смілива. Сподіваюся, ти знаєш, що можеш стати ким завгодно у цьому світі.

      Підійшов офіціант і прийняв замовлення на напої. Принесли кошик із хлібом.

      – Я привезла вам каблучки Імоджен, – сказала Джул, коли метушня скінчилася. – Я мусила надіслати їх поштою раніше, але…

      – Розумію, – урвала її Патті, – важко було їх відпустити.

      Джул кивнула. Вона передала тонкий паперовий пакунок. Патті зняла клейку стрічку. Всередині було вісім старовинних обручок, усі з вирізьбленими тваринами або мали форму звірів. Іммі їх колекціонувала. Вони були кумедні й незвичайні, старанно продумані – усі в різних стилях. Дев’яту каблучку досі носила Джул. Іммі віддала її. Це була нефритова змія на правому підмізинному пальці.

      Патті почала тихенько плакати у серветку.

      Джул глипнула на колекцію. Кожна з цих обручок у той чи інший час була на тендітних пальцях Іммі. Вона, засмагла, стояла у тій ювелірній крамниці на Віньярді.

      – Покажіть мені найнезвичайнішу каблучку, яка у вас є, – сказала вона крамарю. А потім:

      – Ця для тебе, – вона подарувала Джул обручку-змію, і Джул ніколи не знімала її, і зараз також, хай навіть вона більше на неї не заслуговує, а можливо, ніколи й не була її гідна.

      Джул почало нудити. Відчуття, що з’явилося глибоко у шлунку, поширилося горлом, стиснувши його.

      – Вибачте.

      Вона підвелася і спотикаючись попрямувала до жіночої вбиральні. Ресторан обертався навколо неї. Темрява заслала куточки очей. Джул стиснула спинку порожнього стільця, прагнучи віднайти рівновагу.

      Вона захворіє. Або знепритомніє. Або обидва варіанти. Тут, у «Айві», в оточенні цих бездоганних