2010: Друга одіссея. Артур Кларк

такий діагноз завдяки Наполеонові й Гітлеру. Проте не кажи мені, що ти не розробив – як ви це називаєте – сценарій? Принаймні для себе.

      – У мене не було доконечної потреби розробляти щось самостійно, – трохи похмуро відповів Флойд. – Держдепартамент уже зробив це за мене, зваживши на всі можливі варіанти. Ми лише маємо побачити, як поводитимуться китайці. І я зрештою не здивуюсь, якщо вони знову нас перехитрують.

      Розділ 10. Звістка з Європи

      Мистецтву спати в невагомості слід навчатися; у Флойда забрало майже тиждень відшукати найкращу позицію для рук і ніг, щоб вони не плавали в незручних положеннях. Зараз він уже став експертом із цієї справи й не чекав на повернення ваги; насправді навіть згадка про вагу викликала в нього нічні жахіття.

      Хтось трусив його, воліючи розбудити. Ні – напевно, це йому сниться! Особисте життя на борту «Леонова» було чимось священним: ніхто не заходив до кают інших членів команди, не спитавши спершу дозволу. Флойд міцніше склепив повіки, але його й далі термосили.

      – Докторе Флойде, прокиньтеся! Ви потрібні на льотній палубі.

      І ніхто тут не називає його доктором Флойдом, найформальніше звернення, яким кликали його за останні тижні, було «док». Що сталося?

      Флойд неохоче розплющив очі. Він лежав у своїй крихітній каюті, затишно закутаний у спальний мішок. Якась частина його свідомості здивовано спитала: тоді чому він дивиться на Європу? Вони ж досі в мільйонах кілометрів від неї.

      Знайомий сітчастий візерунок, орнамент трикутників і багатокутників, утворених лініями, що перетиналися між собою. І, звісно, там був сам Великий канал – ні, це неможливо. Як він може бачити Великий канал, коли досі перебуває у своїй маленькій каюті на борту «Леонова»?

      – Докторе Флойде!

      Він зовсім прокинувся і збагнув, що його ліва рука плаває лише в кількох сантиметрах від очей. Дивно, що лінії на долоні так зловісно схожі на карту Європи! Проте ощадлива Матінка Природа завжди повторюється – різні лише масштаби, але вир молока, домішаного в каву, скидається на лінії хмар у циклоні шторму чи спіралі галактик.

      – Вибач, Максе, – нарешті пробуркався Флойд. – Якісь проблеми? Щось не так?

      – Напевно, але не в нас. «Цянь» вскочив у халепу.

      Капітан, штурман і головний інженер пристебнулися до своїх крісел, решта команди тривожно кружляла довкола, чіпляючись за поручні, чи витріщалася на монітори.

      – Вибач, що розбудили тебе, Гейвуде, – безцеремонно кинула Таня, вона не вміла перепрошувати. – Коротко про ситуацію. Десять хвилин тому ми мали повідомлення першого рівня важливості від Центру керування польотом. «Цянь» зник з ефіру. Це сталося раптово, посеред шифрованого повідомлення, зв’язок урвався, кілька секунд радіошуму в ефірі – і нічого.

      – Їхній маяк?

      – Не працює. Ми також не отримуємо від нього сигнал.

      – Ого! То це справді серйозно, велика аварія. Якісь припущення?

      – Припущень багацько, але все це лише здогади. Вибух, зсув ґрунту, землетрус, хто його зна…

      – І, можливо, ми ніколи не