П’ята Саллі. Деніел Кіз

страховка?

      Саллі похитала головою.

      – Просто надішліть мені рахунок. Я заплачу. У мене є гроші з аліментів.

      – Лікар каже, що з вами все добре. Ви можете йти, коли вам захочеться. – Вона опустила планшетку та обережно запхала ручку назад у бокову кишеню.

      – Я б хотіла з деким поговорити, – сказала Саллі. – Психіатром чи психологом. Хто є хто? Я їх постійно плутаю.

      – Психіатр – це лікар, – сказала Ванеллі, знову підвівши брови. – Навіщо він вам?

      Саллі зітхнула та відкинулася на спину.

      – Бо я вже тричі за цей місяць намагалася вбити себе. Бо щось всередині змушує мене робити різні речі. О Господи, допоможи мені, доки я не з’їхала з глузду.

      Ванеллі знову підхопила свою планшетку, методично витягла ручку, клацнула нею та щось записала.

      – У такому випадку, – сказала вона голосом, схожим на металевий скрегіт, – я можу влаштувати вам зустріч із психіатричним соцпрацівником.

      Через півгодини вона прикотила інвалідне крісло та провезла Саллі ліфтом на п’ятий поверх, далі коридором до кабінету соціального працівника. Табличка на дверях повідомляла «Міс Берчвел».

      – Я залишу Саллі з вами, – сказала Ванеллі, кладучи планшетку з історією хвороби їй на стіл. – Її переправили до вас із відділення невідкладної допомоги.

      Міс Берчвел, яка мала на вигляд десь під шістдесят, була невеличкою жінкою, схожою на пташку, з окулярами в формі «котячого ока» та волоссям синього відтінку, і Саллі здавалося, якщо цю пані чимось налякати, вона залопоче крилами і полетить геть.

      – Почнімо із загальної інформації, – сказала міс Берчвел. – Скільки вам років?

      – Двадцять дев’ять. Розлучена. Закінчила середню школу. Двоє дітей – двійнята – хлопчик та дівчинка. Ними опікується мій колишній чоловік. – Саллі настільки часто перераховувала цей перелік фактів, що тріскотіла так, наче то був запис автовідповідача.

      Вона знала, що міс Берчвел, мабуть, здивована, чому це право опіки над дітьми віддали чоловікові.

      – Мені потрібна допомога, – сказала Саллі. – Я мушу поговорити з кимось щодо своїх відчуттів.

      Міс Берчвел глянула на перший аркуш історії хвороби та скривилася.

      – Перед тим, як ми продовжимо, Саллі, ви повинні зрозуміти, що самогубство не вирішує жодних проблем. У нас тут є формуляр, і я хочу, щоб ви його підписали. В ньому вказано, що ви погоджуєтеся не вчиняти спроб самогубства, доки лікуватиметеся в мене чи у будь-якого іншого лікаря, якого я вам порекомендую.

      – Не думаю, що можу це підписати, – сказала Саллі.

      – Чому ж ні?

      – Я можу не дотриматися обіцянки, бо, мені здається, я не контролюю всі свої дії.

      Міс Берчвел відклала олівець та глянула Саллі у вічі:

      – Можете розповісти про це, будь ласка, детальніше?

      Саллі склала долоні.

      – Знаю, це звучатиме мов якесь божевілля, але часом мені здається, що всередині мене існують якісь інші сили. Щось чи хтось робить речі, в яких потім звинувачують мене.

      Міс Берчвел відкинулася на спинку крісла, постукала по столу ручкою,