Титан. Теодор Драйзер

на особливих привілеях при прокладці труб певними вулицями), домагалися прибутковіших контрактів на вуличне освітлення, всіляких пільг на річкових пристанях, зниження податків тощо. Такого роду «дрібницями» Мак-Кенті, здебільшого, сам не займався. Для цього у нього в муніципалітеті сидів вельми впливовий помічник, такий собі Патрик Даулінґ, здоровенний і вельми енергійний ірландець, справжній сторожовий пес партійної машини, котрий наглядав за діями мера, міського скарбника, податкового інспектора, та й узагалі всіх чиновників муніципалітету, пильно стежачи за тим, щоб і справи вирішувалися, і хабарі розподілялися як належиться. За винятком двох директорів «Південної компанії», з котрими Мак-Кенті доводилося іноді зустрічатися, він нікого з правління газових компаній не знав. А ці двоє не викликали в нього жодних симпатій. На чолі старих компаній стояли махлярі, котрі вважали політиків такого типу, як Мак-Кенті та Даулінґ, мало не породженням пекла, що не заважало їм, однак, користуватися послугами цих людей і платити їм відступні – іншого виходу у них не було.

      – Що ж, – відповідав Мак-Кенті, задумливо перебираючи тонкий золотий ланцюжок від годинника, – це ви непогано вигадали. Безперечно, старим компаніям ваше прохання про паралельну концесію навряд чи сподобається, але після того, як ви її отримаєте, заперечувати вже буде важко.

      Він усміхнувся. Мак-Кенті промовляв дуже чисто, ніщо в його говірці не видавало ірландця.

      – В одному тільки ця справа може виявитися не дуже приємною. Вони неодмінно здіймуть галас, хоча самі про інтереси населення турбуватися ніколи не вважали за потрібне. Втім, якщо ви пропонували їм об’єднатися, які ж можуть бути тепер образи? Згодом вони на цьому зароблять не менше за вас. А вам це дасть можливість із ними поторгуватися.

      – Цілком справедливо, – погодився гість.

      – І ви кажете, що у вас є достатньо коштів, щоб прокласти труби по всьому місту та боротися з компаніями за клієнтуру, якщо вони не підуть на поступки?

      – Так, достатньо, а якщо забракне – я знайду ще, – заявив Ковпервуд.

      Пан Мак-Кенті схвально поглянув на Френка. Обидва вони вже розуміли один одного і відчували взаємну приязнь, але егоїстичні інтереси змушували кожного до пори до часу приховувати власні почуття. Ковпервуд зумів зацікавити Мак-Кенті: не часто зустрінеш підприємця, котрий, пропонуючи хабар, не прикривається пишномовними фразами, не фарисействує та не викручується.

      – Ось що я вам скажу, пане Ковпервуд, – сказав він нарешті. – Я про це подумаю. Заждіть хоча б до понеділка. Розумію, що зараз є підстави просити про загальноміські концесії, бо пізніше це буде вже важче зробити. Ви наразі складіть проект і надішліть його мені. Подивимося, як поставляться до нього інші джентльмени з муніципальної ради.

      При слові «джентльмени» Френк насилу стримав посмішку.

      – Проект концесії у мене з собою, – сказав він.

      Така діловитість