Название | Титан |
---|---|
Автор произведения | Теодор Драйзер |
Жанр | Зарубежная классика |
Серия | Трилогія бажання |
Издательство | Зарубежная классика |
Год выпуска | 1914 |
isbn | 978-966-03-7862-9 |
– Сідайте, пане Шрайхарт, сідайте, будь ласка, – привітно запропонував Ковпервуд, широким жестом вказуючи відвідувачеві на крісло біля столу. – Радий вас бачити. Природно, тарифна війна мені абсолютно ні до чого. Навпаки, я дуже хочу уникнути її, але, як ви самі розумієте, з часу нашої з вами розмови багато що змінилося. Засновники «Нової загальноміської газової компанії» вклали свої гроші в справу і прагнуть – я б сказав навіть палають бажанням – розвинути її до солідного підприємства. Вони не сумніваються в успіху, й я цілком поділяю їхню точку зору. Угода між старими та новими компаніями може бути досягнута, але вже не на тих умовах, які я тоді готовий був прийняти. За цей час було засновано нову компанію, випущені акції та витрачені великі гроші (Ковпервуд брехав). За будь-яких обставин ці акції мають обмінюватися на рівних засадах із іншими. Вважаю злиття компаній вельми бажаним, але за неодмінної умови, щоб всі акції – незалежно від того, скільки нових акцій ми будемо давати за одну стару – дві, три або чотири – розцінювалися за їхньою номінальною вартістю, а не за курсом.
У Шрайхарта витягнулося обличчя.
– А вам не здається, що це забагато? – сказав він похмуро.
– Ну що ви, що ви! – заперечив Ковпервуд. – Ви ж знаєте, що ми пішли на такі витрати не з власної волі.
Пан Шрайхарт вловив приховану в цих словах іронію, однак змовчав.
– Згоден, але оскільки ваші акції тепер узагалі нічого не варті, ви маєте бути задоволені, якщо їх приймуть за номіналом, а для інших же треба виходити з реального курсу.
– Чому ж? Плани на майбутнє у нас – фантастичні, – розповідав Френк. – Ні, тут має бути дотриманий принцип рівності, або ми з вами так ні до чого і не домовимося. Але мене цікавить інше: яку частину акцій нового товариства ви плануєте зберегти в портфелі після того, як задовольните претензії старих акціонерів?
– Як думав і раніше: тридцять-сорок відсотків від усього випуску, – відповів Шрайхарт, усе ще сподіваючись щось виторгувати. – Мені здається, що таке вдалося б провернути!
– А кому ці акції дістануться?
– Засновникам, безумовно, – ухильно відповів Шрайхарт. – Вам, мені…
– А як ви маєте намір їх поділити? Порівну, як передбачалося раніше?
– Гадаю, що це було б справедливо.
– Ні, мене це вже не влаштовує, – різко заперечив Ковпервуд. – Після нашої розмови мені довелося взяти на себе певні зобов’язання й укласти угоди, яких я тоді не передбачав. Найменше, на що я можу погодитися тепер, – це на три чверті акцій, що залишаються.
Шрайхарт гнівно випростався. Він був обурений. Яке нахабство! Яке нечуване зухвальство!
– Це неможливо, пане Ковпервуд, – зарозуміло зауважив він. – Ви і так хочете нам нав’язати занадто багато макулатури. Акції старих компаній, як вам добре відомо, котируються зараз по сто п’ятдесят