Титан. Теодор Драйзер

в нові компанії не такі вже й великі. Я швидше виступаю тут у ролі фінансового агента.

      Це не відповідало істині, але Ковпервуд волів, аби Шрайхарт думав саме так. Гість усміхнувся.

      – Але ви забуваєте, шановний, – пояснив він, – що я забезпечу майже весь необхідний капітал.

      – А ви забуваєте, – перебив його Ковпервуд, – що я – не новачок в діловому світі. Якщо хочете, то я сам гарантую весь капітал і дам вам додатково хорошу премію за послуги. Заводи та концесії старих і нових компаній чогось та й варті. Ви випускаєте з поля зору, що Чикаґо росте.

      – Усе це мені відомо, – ухильно відповів Шрайхарт, – але знаю також, що вас чекає ще тривала боротьба, на яку ви змарнуєте силу-силенну грошей. Обставини склалися так, що у вас немає жодних шансів домовитися зі старими компаніями. Наскільки я розумію, вони не бажають вести з вами справи. Об’єднання ж може провести тільки котрась незацікавлена особа на зразок мене, і неодмінно людина впливова або, вірніше, та, котра давно живе в Чикаґо й особисто знайома з усіма цими людьми. А у вас же немає нікого, хто б міг це зробити краще, ніж я.

      – Чому ж, дуже можливо, що мені й удасться когось знайти, – чемно заперечив Ковпервуд.

      – Навряд чи. Принаймні не за таких обставин, що склалися зараз. Старі компанії не підуть вам назустріч, а зі мною вони готові мати справу. Чи не краще вам погодитися на мою пропозицію і скоріше з усім цим покінчити?

      – На таких умовах – ні, – відрубав Ковпервуд. – Ми занадто глибоко проникли на територію противника та забагато вже зробили. Три або чотири акції за одну – хоч скільки б там отримали акціонери старих компаній, – це найменше, на що я можу погодитися щодо нових акцій. А потім половина того, що залишиться, має піти мені. Адже мені доведеться ділитися з іншими (це також не було правдою).

      – Ні, – Шрайхарт вперто захитав великою головою, – неможливо. Ризик – дуже великий. Я б міг ще, мабуть, дати вам четверту частину. Та й то треба все зважити.

      – Половина або нічого, – рішуче наполіг Ковпервуд. Шрайхарт піднявся.

      – Це ваше останнє слово?

      – Останнє.

      – Боюся, що ми з вами не домовимося. Шкода. Боротьба може виявитися тривалою й обійдеться вам дуже дорого.

      – Я це передбачив, – відказав фінансист.

      12. Новий союзник

      Незабаром після того, як Ковпервуд так рішуче відмовив Шрайхарту, йому довелося переконатися, що той, хто з мечем прийшов, від меча і загине. Справді, не минуло й кількох днів, як його всюдисущий адвокат, старий генерал Ван-Сайкл, котрий пильно стежив за всім, що діялося в законодавчих зборах штату, де реєструвалися нові акціонерні компанії, в міському та приміських муніципалітетах, у судах та інших людних місцях, провідав про серйозний контрудар, який готував супротивник. Він перший і повідомив Ковпервудові, що компанія на Північній стороні щось затіває. Якось надвечір Ван-Сайкл з’явився до Френка у своїй засмальцьованій розхристаній шинелі та м’якому капелюсі, настовбурченому