Титан. Теодор Драйзер

шматок. А якщо ні, то можна спробувати перетягти на свій бік Ковпервуда.

      Людина владна, Шрайхарт не любив брати участь у справах як молодший компаньйон або дрібний вкладник. Якщо вже він за щось брався, то бажав розпоряджатися та керувати. Він вирішив запросити до себе Френка і побесідувати з ним. Секретар написав за його вказівкою лист, в якому Ковпервуда достатньо зрозумілими виразами просили зайти «у важливій справі».

      Френк нині вважав своє становище у фінансовому світі Чикаґо достатньо міцним, однак він ще не забув, як зовсім нещодавно його чорнили всі кому не ліньки. Усе це разом узяте змушувало чоловіка ставитися з неприхованим презирством до всього людства – як до бідних, так і багатих. До того ж він добре пам’ятав, що Шрайхарт, котрому він був представлений, ніколи раніше не відзначав його навіть найменшою увагою.

      «Пан Ковпервуд просить повідомити, – писала під його диктовку секретарка Антуанетта Новак, – що він зараз дуже зайнятий, але буде щасливий бачити пана Шрайхарта в будь-який час у себе в конторі».

      Самовпевнений і владолюбний Шрайхарт лютував, отримавши цей лист, але потім розсудив, що від побачення з Ковпервудом шкоди не буде, а користь воно принести може, й якось під вечір пішов до нього в контору, де був прийнятий дуже люб’язно.

      – А, пан Шрайхарт, як ся маєте? – привітав його Ковпервуд, простягаючи руку. – Дуже радий вас бачити. Ми, наскільки я пам’ятаю, зустрічалися з вами лише раз, кілька років тому.

      – Так, так, пригадую, – відповідав Шрайхарт, широкоплечий, з квадратним обличчям, коротко підстриженими вусиками над упертою верхньою губою та жорсткими, пронизливими чорними очима. – Судячи з газет, якщо тільки їм можна вірити, – приступив він безпосередньо до справи, – вас цікавлять місцеві газові підприємства, так?

      – На газети ніколи не слід особливо покладатися, – чемно заперечив Ковпервуд. – Але, можливо, ви будете ласкаві спершу пояснити мені, що змушує цим цікавитися вас?

      – Бачите, правду кажучи, – відповідав Шрайхарт, дивлячись упритул на Френка, – я сам цікавлюся газом. Це достатньо вигідна сфера для вкладання капіталу, а крім цього, до мене нещодавно звернулися дехто з членів правління старих компаній і просили допомогти їм об’єднатися (Шрайхарт брехав). Загалом мені хотілося б знати, невже ви справді розраховували домогтися таким шляхом якогось успіху?

      Ковпервуд посміхнувся.

      – Перш ніж обговорювати це питання, я хотів би отримати вичерпнішу інформацію про ваші наміри та зв’язки. Ви кажете, що до вас звернулися акціонери старих компаній і просили допомогти їм дійти якоїсь згоди. Я правильно вас зрозумів?

      – Так.

      – І ви думаєте, що вам вдасться їх об’єднати? А на яких умовах?

      – Мені здається, що найпростіше було б заснувати компанію тримачів, і за кожну стару акцію видати акціонерам по дві або три нових. Тоді можна було б обрати одне правління, мати одну контору та припинити всі ці позови, від чого всі тільки виграли б.

      Він промовляв недбалим, поблажливим тоном,