Фінансист. Теодор Драйзер

Френк присунувся ближче і став ще уважніше стежити за процедурою торгів. Діжечка крохмалю, як він незабаром почув, вартувала десять доларів, а тут її продали за шість. Кілька діжок оцту пішли з молотка за третину своєї вартості. Френку страшенно захотілося взяти участь у торгах, але в кишені ж лише дріб’язок. Аукціоніст завважив хлопчика, що стояв просто перед ним. Він був вражений серйозністю і завзятістю, написаними на його обличчі.

      – Пропоную партію чудового кастильського мила – сім ящиків, ні більше і ні менше. Воно, аби ви знали, якщо ви взагалі хоч трохи розумієтеся на милі, коштує нині чотирнадцять центів за брусок. А за ящик з вас візьмуть не менше одинадцяти доларів сімдесяти п’яти центів. Скільки даєте? Скільки даєте?

      Він говорив швидко, зі звичайними інтонаціями аукціоніста і надмірним пафосом, але на юного Ковпервуда це не діяло. Він жваво підрахував. Сім ящиків по одинадцять сімдесят п’ять – усього вісімдесят два долари двадцять п’ять центів. А якщо ця партія піде за півціни… Якщо вона піде за півціни…

      – Дванадцять доларів! – запропонував хтось.

      – П’ятнадцять! – підвищив ціну інший.

      – Двадцять! – крикнув третій.

      – Двадцять п’ять! – додав четвертий.

      Далі пішли надбавки по одному долару, бо кастильське мило загалом не користувалося широким попитом.

      – Двадцять шість!

      – Двадцять сім!

      – Двадцять вісім!

      – Двадцять дев’ять!

      Усі мовчали.

      – Тридцять! – рішуче сказав юний Ковпервуд.

      Аукціоніст – маленький худорлявий чоловік із виснаженим обличчям і скуйовдженим волоссям, з цікавістю і дещо недовірливо покосував на Френка (ні на мить, утім, не вмовкаючи). Напружений погляд хлопчика мимоволі привернув його увагу, і він якось відразу, сам не знаючи чому, сповнився довіри і вирішив: гроші у малого є (можливо, він син якогось бакалійника).

      – Тридцять доларів! Тридцять доларів! Тридцять доларів за партію кастильського мила! Чудове мило! У роздріб йде по чотирнадцять центів шматок. Хто дасть тридцять один долар? Хто дасть тридцять один?

      – Тридцять один! – пролунав голос.

      – Тридцять два! – прохопився Ковпервуд.

      Торг відновився.

      – Тридцять два долари! Тридцять два! Хто дасть за це чудове мило тридцять три? Сім ящиків прекрасного кастильского мила. Хто дасть тридцять три?

      Мозок юного Ковпервуда напружено працював. Грошей у нього з собою не було, але його батько служив помічником касира в Третьому національному банку, і Френк міг послатися на нього. Все це мило, без сумніву, вдасться продати бакалійникові по сусідству з будинком, а якщо не йому, то ще якомусь крамареві. Адже знайшлися й інші, які хотіли придбати його за такою ціною. Тож чому б мило не купити Френкові?

      Аукціоніст зробив паузу.

      – Тридцять два долари – раз! Хто дасть тридцять три? Тридцять два долари – два! Дасть хтось тридцять три? Тридцять два долари – три! Сім ящиків чудового мила! Хто дасть більше? Один, два, три! Хто